Міфи законопроєкту №5600

Мінімальне податкове навантаження з кожного гектару сільгоспземель

Вирішив зробити декілька критичних та конструктивних дописів щодо мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) з кожного гектару сільгоспземель, яке пропонує урядовий законопроєкт №5600. Коротко про ідею МПЗ в цьому дописі (https://t.me/oleg_nivievskyi/191). Тепер про його обгрунтування. За задумом та політичними меседжами ініціаторів, наразі зареєстровані сільгосппідприємства сплачують більше податків ніж незареєстровані одноосібники/самозайняті на селі (тіньовики, як їх називають ініціатори МПЗ). І це нібито підриває конкуренцію. Давайте розберемось, насправді, хто і скільки сплачує

Напочатку – результат. Дві діаграми нижче демонструють розрахункове податкове навантаження на різні групи платників податків в аграрному секторі, включно із одноосібниками. І з моєї точки зору та базуючись на модельних розрахунках, теза про те, що в самозайнятих на селі (одноосібників) менший податковий тягар, - просто не витримує критики. І це стосується навіть тих, які ніби-то працюють в «тіні».
Звичайно, розрахунки модельні і будуть відрізнятись від випадку до випадку. Проте в цій ситуації важливо розуміти порядок та розподіл цифр, хто справді є платником і чому прибутки агрофірм в Україні по факту також фактично не оподатковуються.
 
1) ПДВ – це податок на споживання, який сплачує, врешті-решт, кінцевий споживач. Виробник (платник ПДВ) не сплачує цей податок, а лише бере його з кишені споживача і передає в держбюджет, тобто є податковим агентом. В нашому випадку тільки одноосібник (або фермер – не платник ПДВ) є кінцевим споживачем матеріально-технічних ресурсів (насіння, ззр, міндобрив тощо) і сплачує ПДВ в повній мірі в складі ціни на ці мат-техн ресурси. Звичайно, це ПДВ не попадає до місцевих бюджетів напряму, але трансферти місцевих бюджетів формуються також включно з ПДВ надходжень

2) У випадку ПДФО, ЄСВ, війського збору – виробник також є тільки податковим агентом, не він сплачує ці податки, але лише передає з кишень працівників, власників земділянок до держбюджету (не до місцевих бюджетів). Не вірите? Зробіть просто уявний експеримент і дайте відповідь на питання, чи отримає власник паю вищу орендну плату, якби ставка ПДФО була, наприклад, 0%. Або, наприклад, чому тіньова орендна плата вища за офіційну. 
З ПДФО також цікава картина. Законодавці свого часу постановили, що ОТГ можуть отримати 60% обсягу зібраного ПДФО, а от необ*єднанні громади – нічого. Справедливо? Звичайно, ні. 

3) Агрофірми сплачують фактично тільки єдиний податок/податок на прибуток. Але з єдиним податком 4ої групи цікава річ. Для тих, хто користується ним (а це переважна кількість агрофірм – від фермерських господарств до агрохолдингів), - це фіксований податок, до 1% від нормативно-грошової оцінки (НГО), або в середньому біля 10 дол США на га. По-перше, це небагато порівняно із податком на прибуток, який мали б вони сплачувати, якби були на загальній системі оподаткування. А по-друге, цей податок замінює податок на землю та податок на прибуток. А оскільки податок на землю складає до 1% від НГО, то можна з натяжкою сказати, що прибутки агрофірм по факту взагалі не оподатковуються.

Більш детально в цьому дослідженні