Огляд стану земельних відносин 1-2/ Land Governance Review Ukriane 1-2

 Все не було можливості запостити розповісти про Огляд стану земельних відносин, який ми запустили разом із Міністерством аграрної політики та продовольства України та із Держгеокадастром. На підході вже 3ий випуск, будемо робити онлайн брифінг з цього приводу наступного тижня. Нижче, лінки до попередніх випусків українською та англійською

- на сайті Міністерства аграрної політики та продовольства України

- на сторінці Центру досліджень продовольства та землекористування Київської школи економіки

Огляд державної підтримки в АПК: новий регулярний інформаційно-аналітичний продукт

Вчора запустили з Міністерством агарної політики та продовольства України новий інформаційно-аналітичний щомісячний бюлетень "Огляд державної підтримки в АПК України". Це відбулось під час обговорення пропозицій профільних аграрних асоціацій, громадських об’єднань та обласних державних адміністрацій щодо нових напрямків державної підтримки агропромислового комплексу на 2022 рік

Чому це важливо, бо Огляд це про прозорість, об'єктивність та справедливість:

1) Прозорість діяльності Міністерства та використання грошей платників податків

2) Об'єктивність політик на основі аналізу та фактів

3) Справедливість підтримки сами тих сільгоспвиробників, які справді цього потребують

Бюлетень «Огляд стану земельних відносин в Україні» можна завантажити за посиланням

Про Державну продовольчу та зернову корпорацію України (ДПЗКУ)

     Зараз ситуація із ДПЗКУ знову на слуху. Я в далекому 2015 році готував невеличку аналітичну записку для своїх потреб по ДПЗКУ. Сьогодні відкрив, - не дуже то ситуація і змінилась за 6 років. Рекомендація, як на мене, все ще актуальна - приватизація. Кому цікава історія питання - викладаю тут аналітичну записку

Державна продовольча та зернова корпорація України (ДПЗКУ): записка

Історія виникнення та основна діяльність
Державне підприємство ДПЗКУ була створена в серпні 2010 року шляхом ліквідації ПАТ “Хліб України” та передачі її афілійованих підприємств ДПЗКУ. ДПЗКУ знаходиться в управлінні Міністерства аграрної політики та продовольства України. В 2011 році державне підприємтво ДПЗКУ було перетворено в ПАТ ДПЗКУ із 100% власністю Мінагрополітики. До кінця січня 2011 року до складу ДПЗКУ увійшли перших 36 підприємств ліквідованого ДАК «Хліб України». До кінця 2013 року до ДПЗКУ вже входило 54 підприємства ДАК «Хліб України». ДПЗКУ позиціонує себе як вертикально-інтегрована компанія із такими основними напрямками діяльності:
·         приймання, зберігання, доведення до базисних кондицій та відвантаження зерна;
·         виробництво широкого асортименту борошна, круп, пластівців, кормів і кормових добавок;
·         портова перевалка зернових та олійних культур;
·         закупівля та експорт зернових культур і продуктів їх переробки;
·         реалізація міждержавних та міжурядових угод з постачання сільгосппродукції. 

Активи
В цілому активи ДПЗКУ оцінювались в 13,3 млрд. грн.. на кінець 2013 року, а саме:
·         Зберігання: 10,5% сертифікованих елеваторних потужностей: загальна потужність 44 елеваторів ДПЗКУ складає 3,25 млн. т.;
·         Перевалка: 12% середньорічних обсягів експортної перевалки зерна: перевалочна потужність 2 портів (Одеса та Миколаїв) складають 2,38 млн. т.;
·         Переробка: переробні підприємства ДПЗКУ здатні переробляти щорічно біля 700 тис. тон зерна, що еквівалентно 15% внутрішніх потреб України в борошні, крупах та комбікормах.

ДПЗКУ-МТС та ДПЗКУ - Земельний Фонд
До кінця 2013 року ДПЗКУ виконував ще 2 функції через свої структурні підрозділи – приватні компанії ‘ДПЗКУ-МТС’ та ‘ДПЗКУ - Земельний фонд’. Ці дві функції передбачали акумулювання с/г земель та оренду с/г машин.  Парк ДПЗКУ-МТС нараховував близько 600 комбайнів та 400 зерновозів.  ДПЗКУ - Земельний Фонд повинен був акумулювати біля 1 млн. га землі с/г призначення, яка знаходилась у державній власності.  Йому, проте, це не вдалось. Наразі, ДПЗКУ відкидає свій зв'язок із ДПЗКУ-МТС та ДПЗКУ - Земельний фонд. Взагалі кажучи, складається враження, що ці дві компанії припинили своє існування ,інформації про це  нема, їхні офіційні сайти можна знайти тільки в кеші гуглу. Проте багато статей в пресі вказують на цей зв'язок, особливо до 2013 року. Більше того, теперішній керівних ДПЗКУ пан Вовчук був також директором ДПЗКУ - Земельний Фонд.

Китайський кредит
В 2012 році уряди України та Китаю заключили кредитну угоду на $ 3 млрд. Угода полягала у тому, що Китай надавав Україні кредит на суму $3 млрд. в обмін на експорт зерна (головним чином кукурудзи) до Китаю та імпорт с/г машин, обладнання, агрохімії та насіння до України у співвідношенні 50%50, тобто  $1,5 млрд. на експортні операції, а $1,5 bn – на імпортні операції. Основні умови кредитного договору:
·         ДПЗКУ бере кредит в $3 млрд. від Екс-Імбанку Китаю для фінансування аграрних проектів в Україні під державні гарантії;
·         Кредит надається на 15 років під  0% протягом перших 5 років та під LIBOR + 4,5% протягом решти часу;
·         Щодо експорту, ДПЗКУ та Китайська національна корпорація машинної промисловості та генеральних підрядів (ССЕС) уклали договір на поставку зернових в такому порядку починаючи з 2013 та протягом наступних 15 років:
o   Щорічна поставка зернових в межах 4-6 млн. т.;  в цілому очікується поставка 80 млн. тон зерна протягом 15 років
o   В 2013 році – щонайменше 4 млн. тон. та очікувані 5 млн. тон. Але фактично ДПЗКУ мало поставити 1,9 млн. тон протягом липня-грудня 2013р (в силу різних причин). 
o   В 2014 році – щонайменше 4,5 млн. тон, але очікується 5,5 млн. тон.
o   В 2015 році – щонайменше 5,17 млн. тон, та 6 млн. тон протягом наступних років.
o   ДПЗКУ постачає зернові із дисконтом в $5/т на CIF в Китаї.   
В 2013 році ДПЗКУ отримав на свій рахунок $1,5 млрд., що відобразилось в його балансі довгостроковими зобов’язаннями сумою в 11,87 млрд. грн.
В 2013 році ДПЗКУ поставила лише 0,445 млн. тон (проти обіцяних 1,9 млн. тон). Китайська сторона (ССЕЕС) подала до Арбітражного суду Лондона (15.01.2014) із вимогою компенсувати збитки обсягом в $ 7,27 млн. Це фактично вигода (через $5/т дисконт), яку втратила китайська корпорація через недопоставку 1,455 млн. тон (1,455 млн. тон. * $5/т = $7,27 млн.).  
Водночас, ДПЗКУ експортував в 2013 році доволі суттєві обсяги зернових в інші країни, а саме біля  400 000 т зерна. За 5 місяців 2014 року, ДПЗКУ експортувала 2,79 млн. тон зерна, і лише 0,836 млн. тон. пішло на Китай. Очевидний високий ризик невиконання зобов’язань перед китайською стороною. Більше того, на початку грудня цього року ССЕС звинуватила ДПЗКУ у порушенні графіка поставок. Глава правління корпорації CCEC стверджує, що "протягом вересня і жовтня цього року корпорації ССЕС і ДПЗКУ уклали і підписали дев'ятнадцять контрактів на експорт зернових обсягом 1 090 000 тонн, вартістю $230 млн, причому обсяги додаткових поставок все ще обговорюються, включаючи 150,000 тонн кукурудзи, які мають бути поставлені до кінця грудня 2014 року і 1 000 000 тонн пшениці - до кінця січня 2015 року, - повідомляється у листі керівника ССЕС. - Близько 50% вказаного обсягу, а це 520 000 тонн, мали бути поставлені до кінця жовтня. Ми занепокоєні, що поставки відбуваються не за графіком - було відвантажено лише 65 000 тонн, причому як пояснення цьому були вказані проблеми з логістикою, а також інші місцеві адміністративні чинники. Ми побоюємося, що це призведе до затримок поставок протягом всього кварталу".

Ефективність роботи ДПЗКУ
·         Очевидна технічна або операційна неефективність: поверхневий аналіз діяльності ДПЗКУ свідчить про те, що маючи на 22% більше портових потужностей та в 2,3 рази більше елеваторних потужностей, ДПЗКУ експортувало майже в 2 рази менше зернових, ніж експортер №1 зернових в Україні - компанія Нібулон.
·         Очевидна фінансова неефективність: хронічна збитковість ДПЗКУ. Чисті збитки: 2012 р. -  $ 2,2 млн., 2013р. - $ 3,4 млн., 3 квартали 2014 р. - $ 64 млн.
·         Символ корупції для інвесторів та для зовнішнього світу, що відповідно негативно впливає на інвестиційний клімат.
·         ДПЗКУ фінансує с/г виробників за рахунок форвардних закупівель. Але чи повинна займатись цим комерційна структура і за чий рахунок відбувається ця діяльність в умовах хронічної збитковості підприємтсва?

Висновки
1.       ДПЗКУ є великим але вкрай збитковим та неефективним державним підприємством.
2.       ДПЗКУ є символом всеохоплюючої корупції та вкрай негативного іміджу України на зовнішній арені через проблеми із виконання котракту із поставок зерна до Китаю та використання залученого $ 1,5 млрд. кредиту.

Рекомендація
Розглянути можливість ліквідації/приватизації ДПЗКУ

Міфи законопроєкту №5600

Мінімальне податкове навантаження з кожного гектару сільгоспземель

Вирішив зробити декілька критичних та конструктивних дописів щодо мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) з кожного гектару сільгоспземель, яке пропонує урядовий законопроєкт №5600. Коротко про ідею МПЗ в цьому дописі (https://t.me/oleg_nivievskyi/191). Тепер про його обгрунтування. За задумом та політичними меседжами ініціаторів, наразі зареєстровані сільгосппідприємства сплачують більше податків ніж незареєстровані одноосібники/самозайняті на селі (тіньовики, як їх називають ініціатори МПЗ). І це нібито підриває конкуренцію. Давайте розберемось, насправді, хто і скільки сплачує

Напочатку – результат. Дві діаграми нижче демонструють розрахункове податкове навантаження на різні групи платників податків в аграрному секторі, включно із одноосібниками. І з моєї точки зору та базуючись на модельних розрахунках, теза про те, що в самозайнятих на селі (одноосібників) менший податковий тягар, - просто не витримує критики. І це стосується навіть тих, які ніби-то працюють в «тіні».
Звичайно, розрахунки модельні і будуть відрізнятись від випадку до випадку. Проте в цій ситуації важливо розуміти порядок та розподіл цифр, хто справді є платником і чому прибутки агрофірм в Україні по факту також фактично не оподатковуються.
 
1) ПДВ – це податок на споживання, який сплачує, врешті-решт, кінцевий споживач. Виробник (платник ПДВ) не сплачує цей податок, а лише бере його з кишені споживача і передає в держбюджет, тобто є податковим агентом. В нашому випадку тільки одноосібник (або фермер – не платник ПДВ) є кінцевим споживачем матеріально-технічних ресурсів (насіння, ззр, міндобрив тощо) і сплачує ПДВ в повній мірі в складі ціни на ці мат-техн ресурси. Звичайно, це ПДВ не попадає до місцевих бюджетів напряму, але трансферти місцевих бюджетів формуються також включно з ПДВ надходжень

2) У випадку ПДФО, ЄСВ, війського збору – виробник також є тільки податковим агентом, не він сплачує ці податки, але лише передає з кишень працівників, власників земділянок до держбюджету (не до місцевих бюджетів). Не вірите? Зробіть просто уявний експеримент і дайте відповідь на питання, чи отримає власник паю вищу орендну плату, якби ставка ПДФО була, наприклад, 0%. Або, наприклад, чому тіньова орендна плата вища за офіційну. 
З ПДФО також цікава картина. Законодавці свого часу постановили, що ОТГ можуть отримати 60% обсягу зібраного ПДФО, а от необ*єднанні громади – нічого. Справедливо? Звичайно, ні. 

3) Агрофірми сплачують фактично тільки єдиний податок/податок на прибуток. Але з єдиним податком 4ої групи цікава річ. Для тих, хто користується ним (а це переважна кількість агрофірм – від фермерських господарств до агрохолдингів), - це фіксований податок, до 1% від нормативно-грошової оцінки (НГО), або в середньому біля 10 дол США на га. По-перше, це небагато порівняно із податком на прибуток, який мали б вони сплачувати, якби були на загальній системі оподаткування. А по-друге, цей податок замінює податок на землю та податок на прибуток. А оскільки податок на землю складає до 1% від НГО, то можна з натяжкою сказати, що прибутки агрофірм по факту взагалі не оподатковуються.

Більш детально в цьому дослідженні

Справедливість і законопроєкт №5600

Чи справедливо вимагати від дрібного фермера/землевласника та агрохолдинга однакових податків з кожного гектара, який вони обробляють? Або іншими словами, чи справедливо вимагати від бідніших більших податків?

Саме це пропонує законопроєкт №5600 шляхом встановлення мінімального податкового зобов`язання (МПЗ) або мінімального податку з кожного гектара сільгоспугідь, в середньому МПЗ складатиме біля 1500 грн на га. Якщо сума сплачених вами податку на прибуток, пдфо та військового збору з доходів у вигляді зарплат найманих робітників, оренди земель та дивідендів, єдиного податку 4ої групи, плати за землю, рентної плати за спецвикористання землі не дотягує позначки в 1500 грн на га, то маєте сплатити різницю до бюджету. Причому, це стосуватиметься всіх, у кого у власності/оренді є більше 50 соток земель і він/вона самі обробляють цю землю. Таких в Україні мільйони на селі. Одним словом, змішали в купу все – люди і коні, бо незрозуміла логіка, як можна собі зараховувати те, що по факту тобі не належить. Наприклад, пдфо із зарплат по факту сплачує не підприємство, а найманий працівник, просто адміністративно менш затратно і простіше, коли це за найманого працівника робить його роботодавець. Тобто якщо ви одноосібник (самозайнятий), маєте землю в 0,5 га і більше, посіяли на ньому, наприклад, кукурудзу/траву/буряки для худоби/птиці для власного споживання (може трішки здати на молокозавод), то будь-ласка, сплатіть додатково ще біля 1200 грн на га, бо все що ви можете показати у вигляді сплачених податків – це плата за землю (приблизно до 300 грн на га). Або якщо ви зареєстроване фермерське господарство, то Уряд вважає, що ви здатні сплатити стільки ж, скільки ж і агрохолдинг масштабом в декілька сотень тисяч гектар в обробітку. Це і є принцип «вирівнювання податкового навантаження» по - українськи. І нічого, що основоположний принцип «справедливості» оподаткування говорить про оподаткування на основі «спроможності» підприємств та фізосіб сплачувати – тобто менші доходи – менші податки. МПЗ – це про навпаки, менші доходи – більші податки. МПЗ нараховується на регульовану та фіксовану вартість землі, але не на фактичні доходи, отримані фермерами. Уряд планує з цього зібрати більше 10 млрд грн з всього 50 млрд грн, які очікуються в результаті запровадження всіх норм ЗП 5600. До-речі, 5600 був рекомендований до ухвалення профільним комітетом Верховної Ради.

Топові 10 наукових журналів з аграрної економіки та політики в 2021 році

Журнал та його індекс впливу за 2020 р

1. Annual Review of Resource Economics 5.184
2. Aquaculture Economics and Management 4.761
3. Food Policy 4.552
4. Applied Economic Perspectives and Policy 4.083
5. American Journal of Agricultural economic 4.082
6. European Review of Agricultural Economics 3.836
7. Journal of Agricultural Economics 3.581
8. Australian Journal of Agricultural and Resource Economics 2.863
9. Agricultural Economics 2.585
10. British Food Journal 2.518

див більш детально в блозі Марка Беллемаре (http://marcfbellemare.com/wordpress/13856)

Біла книга Стратегія розвитку земельних відносин в Україні

Ринок купівлі продажу сільгоспземлі на носі, запуск з 1го липня. Що робити до і після цього рубікону? відповідь - в Білій книзі Стратегія земельних відносин, яку сьогодні презентували на Земельному форумі Україна 2030. Тут укр та english  версії, а також трансляція  презентації

В очікуванні ринку сільгоспземель вартість землі зросла в 4 рази за останні 5 років

В економіці є така річ як формування очікувань та реакція на них. Очікування про скасування мораторію значно підвищились після Революції гідності із певним пожвавленням та реформістськими намірами/заявами Президента Порошенка та його Урядів. Справжнього імпульсу земельна реформа отримала із Президентом Зеленським. До Революції гідності особливих серйозних розмов про скасування мораторію не велось. Тому до 2015 року вартість землі йшла «по ринку» або відповідала динаміці продуктивності в сільському господарстві (додана вартість на га), як основному визначальному фактору ціни на с/г землі – див Рисунок нижче. За вартість я беру вартість оренди – справжньої ринкової ціни, бо нормативно-грошова оцінка – це штучна і не ринкова вартість. Звичайно, вартість оренди була занижена в декілька разів (переважно через мораторій), але динаміка була «по фундаментальним чинникам». І ось тільки ринок відчув «серйозність» намірів з 2015 року, одразу це почало відображатись на ціні, і в гривнях вартість оренди підскочила аж в 4 рази, а в доларах – в майже 3 рази, хоча продуктивність далеко не мала такої динаміки.

Тому з липня не варто очікувати ніяких 1500 дол за га як певну середню ціну, я очікую, що вона має бути як мінімум 2500 дол за га (капіталізована вартість оренди – про деталі розрахунків можна познайомитись тут.

Про ціни на пальне та рішення Уряду

Цікаво було подивитись чи виправдані звинувачення Уряду мереж АЗС у необгрунтованому зростанні роздрібних цін на паливо і запровадження обмеження надбавки в 7 і 5 грн за літр. Графік нижче – мої швидкі прикидки на основі наявних даних Держстату, Світового банку та НБУ.

Отже трішечки пояснень:

Роздрібні ціни на паливо в Україні (бензин та дизель) – дані Держстату

Середня світова ціна на нафту – дані Світового банку

На основі світових цін на нафту, коефіцієнту перетворення ціни нафти в бензин та дизель, акцизу (0,213 євро/л) та ПДВ (20%) можна приблизно порахувати розрахункову вартість палива в Україні (без надбавки АЗС). В частині коефіцієну перетворення цін нафти в бензин/дизель, я взяв один до 1,3. Взагалі то можна 1 до 1,2, але плюс ще логістика, то взяв 1,3.

Поки що чотири висновки напрошується:

1) Обмеження надбавки в 5-7 грн за літр може зробити не вигідним реалізацію палива для мереж АЗС. Не даремно виходить вчора була відповідна заява OKKO щодо преміальних палив (див в коментарі)

2) Знаючи, що роздрібним цінам властива інертність (порівняно із оптовими), то для мене динаміка на графіку виглядає норм.

3) Як на мене, підстав розбиратись із цінами було більше в 2019 та 2020 роках, ніж зараз

4) Ну і взагалі, регулювати адміністративно націнки/ціни – це вкрай погана ініціатива, особливо на роздрібному ринку палив. Якщо вже і є підстави для цього, то це сфера компетентності Антимонопольного комітету України

Невже «злосні» неплатники податків переважно «із села»?

Вчора Кабмін опублікував новину про схвалення законопроекту про доволі контроверсійні зміни до ПКУ з метою «забезпечення збалансованності бюджету». Треба дочекатись самого тексту законопроекту, але добре що є презентація. Декілька рефлексій з цього приводу:

1.Знову податки/бюджет або фіскали ставляться вище інших цілей. Ну ніяк не можемо відійти від азаровщини. Дмитро Боярчук про це гарно написав  на Економравді. Податки – похідна від економіки. Навіть якщо Уряд і справді хоче підвищити податки і витрати бізнесу, ну треба це якось більш вдало формулювати, завуальованіше. А то так прямо в лоб.

2.Оцей слайд нижче з презентації Кабміну дуже турбує. 
 - Я читаю про те, що стосується ПДВ як: готуйтесь до проблем із поверненням, додатковими адміністративним кошмаром та витратами через невчасне повернення. 
- Мінімальне податкове зобов'язання з 1 га. Не можуть протягнути законопроекти 3131 та 3131д, то вирішили пхати через Уряд. І це в переддень запуску ринку землі. Зауважу, що я очікую, що від цієї норми постраждають в першу чергу малі фермери. Ось тут і дослідження і коментарі. Крім того, при запуску ринку землі малі фермери справді потребують більшої уваги, але ж не більшими податками. 
- Запровадження оподаткування земельних ділянок, які фактично використовуються без належного оформлення права власності та права користування. Наскільки я розумію, це і є ідея мінімального податкового зобов'язання. Навіщо це дублювати?

3. По цифрам якийсь дисбаланс виходить. На агропродовольчий сектор закладають біля 13 млрд грн додаткових надходжень, в той час як тільки 8 млрд грн з інших сектрів економіки. Невже всі «злосні» неплательщики податків «із села»?

4. І якось не побачив я в презентації «зусиль» Мініфіну по покращенню податкового адміністрування та підвещенню культури сплати податків – мяких форм «балансування» бюджету або того, на що саме звертає зараз увагу прогресивний світовий досвід

Освітлені дороги рятують

Всім, хто за кермом, така ситуація, певно, вкрай відома: вночі, в світлі фар відбивається знак наближення до пішохідного переходу, проїжджаєш його і мимоволі відпускаєш педаль газу і напружуєшся в очікуванні пішохідного переходу. Або коли прямуєш населеним пунктом (особливо селами), раптом на узбіччі виникає або пішохід або велосипедист/підвода без світлоповертальних елементів.

Вночі взагалі, через брак освітленості більше аварій трапляється. Є дослідження на основі даних в Нідерландах, де ризик ДТП в темну пору зростає на 17% на освітлених дорогах і аж на 145% на неосвітлених. В кількісному виразі, встановлення системи зовнішнього освітлення доріг, вулиць та пішохідних переходів зменшує кількість ДТП в темну пору доби в середньому на 35%, причому на 64% із смертельними наслідками, на майже 30% із різного ступеня травмами та на 17% - тільки із пошкодженням транспортного засобу. Зниження ДТП за участі пішоходів взагалі вражають – на більше ніж 70%.

Перевіряю цікаві проекти по мікро своїх студентів (один з яких по оцінці економічного ефекту від покращення освітлення через заміну звичайного освітлення доріг ледівським) ну і трішки занесло поритись в літературі... Цікаво, що заміна звичайного світла на ледівське зменшує к-ть ДТП вночі на 3%:) джерело фотки в коментарі

Аграрні розписки - як інструмент залучення фінансування аграріїв

В статті  для Дзеркала тижня. Коротко. Аграрні розписки - це інструмент залучення фінансування під заставу майбутнього врожаю. в З 2018 року залучене фінансування за аграрними розписками склало біля 1,4 млрд грн - трішки менше за обсяг банківського кредитування на осінь минулого року. Додаткові можливості фінансувати потрібно розвивати і законопроєкт №2805-д створює таку можливість, перетворюючи аграрні розписки на цінний папір. 

Текст статті

Доступ до фінансування є однією із ключових перепон розвитку на нарощення доданої вартості аграрного сектору України. З 2015 року було запроваджено аграрні розписки — фінансовий інструмент, що дає можливість агровиробникам залучати грошові та матеріальні ресурси під заставу майбутнього врожаю.
Лише з 2018 року обсяг залученого фінансування за аграрними розписками становив понад 1,4 млрд дол. Проте для повноцінної реалізації потенціалу цього фінансового інструменту потрібно сформувати відповідне законодавче підґрунтя. Законопроєкт №2805-д створює таке підґрунтя і перетворює аграрні розписки на цінний папір, що сприяє підвищенню привабливості цього інструменту та обсягів фінансування.
Аграрний сектор є однією з ключових галузей, генеруючи близько 10% нашого ВВП і понад 40% валютних надходжень країни від експорту. У довгостроковому періоді розвиток агросектору України важливий з точки зору не лише національної економіки та благополуччя, а й забезпечення продовольчої безпеки постійно зростаючого населення світу. Але якою ми хотіли би бачити Україну, що розвиватиметься як аграрний світовий лідер? Як експортера сільськогосподарської сировини у надвеликих обсягах, що екстенсивно використовує власні природні ресурси? Чи, радше, як аграрного інноватора, з ефективними технологіями, створенням продуктів із високою доданою вартістю, реакцією на кліматичні виклики?
За останніх 20 років українські аграрії стали на шлях впровадження сучасних технологій землекористування, агровиробництва, переробки сільгосппродукції тощо. Холдинг, одноосібник чи середньостатистичне підприємство мають системний підхід до бізнесу, орієнтований на отримання прибутку, збільшення продуктивності виробництва. Це яскравий приклад розвитку галузі знизу, однак основним його обмеженням є нестача інвестицій і фінансування, зняти яке може продумана державна політика (у значенні policy, а не politics).
Сучасна роль держави полягає у забезпеченні сприятливих умов для розвитку галузі через фінансування суспільних благ та усунення провалів ринку. Доступ до фінансування — один із найбільш проблематичних провалів ринку. Аграрні розписки, запроваджені з 2015 року, стали яскравим прикладом одного з можливих інструментів розвитку фінансування аграрного сектору. Фінансовий інструмент, запозичений з Бразилії та адаптований до наших умов, дає можливість агровиробникам залучати грошові та матеріальні ресурси під заставу майбутнього врожаю. З відкритим електронним реєстром, гнучкими умовами та належним захистом прав кредиторів аграрні розписки знайшли системне застосування в агросекторі України. Лише з 2018 року обсяг залученого фінансування за аграрними розписками становив понад 1,4 млрд дол.
Однак навіть такий значний розмір ринку не в змозі задовольнити попит агросектору на фінансування. Водночас потенціал аграрних розписок не реалізований: в Україні щорічне фінансування становить 500–600 млн дол., тоді як у Бразилії — 15–17 млрд. Різниця пояснюється ширшою сферою застосування інструменту для всіх галузей сільського господарства, а також можливістю рефінансування для кредиторів.
2020 року в Україні було зареєстровано законопроєкт №2805-д для подальшої реалізації потенціалу аграрних розписок. Серед іншого проєктом пропонується перетворити аграрні розписки на електронний неемісійний цінний папір, що існує в Реєстрі аграрних розписок та може бути переведений для обігу у депозитарну систему. Технічна модернізація реєстру, впровадження автоматизації та інтеграція з іншими державними системами дадуть змогу користувачам здійснювати операції з аграрними розписками самостійно, не виходячи з дому чи офісу. Це пришвидшить роботу з інструментом, а також знизить його вартість у кілька разів, зробивши доступним навіть для невеликих виробників. Подібно до Бразилії, нові аграрні розписки дозволять розвивати вторинний ринок і доступ до ринків капіталу, створюючи можливості рефінансування для кредиторів. У такий спосіб можна буде досягнути підвищення ліквідності та доступних фінансових ресурсів у секторі.
Кращий доступ до фінансування для сільгоспвиробників — це можливість для них інвестувати в якісні та ефективні технології, модернізувати процеси управління господарством. Законопроєкт №2805-д — це сучасне та інноваційне рішення для реалізації потенціалу фінансування в аграрному секторі. Основні гравці ринку підтримують запропоновані до законодавства зміни та очікують, що парламентарії затвердять його у першому читанні вже цієї весни.

Діалог із Володимиром Клименко

 Динамічним та цікавим вийшов діалог із Володимиром Георгієвичем Клименко

Коротко про що говорили:

1) Земельна реформа. Безпрецедентний фронт реформування земельних відносин, який наразі відбувається. Земельна реформа не обмежується лише одним законом про обіг, який запускає ринок за 2 місяці (з 1го липня), а «Земельний пакет» реформ налічує близько десяти законів та законопроєктів, комплексу заходів з підвищення прозорості управління земельними ресурсами та майже п’ятдесяти підзаконних актів.

2) Аграрна логістика. Непогані темпи розвитку завдяки інвестиціям. Зараз сільгоспвиробники отримують біля 70% експортної ціни проти 40% в 1999-му і ще менше в середині 90х. Але ще є куди рости, оскільки в ЄС та США цей показник (ціна сільгоспвиробника від експортної ціни) складає біля 85-90%. Один з потенційних джерел покращення – розвиток річкових перевезень.

3) Торгівельні обмеження – погана політика, бо торгівля – це драйвер розвитку. Зараз високі ціни і потрібно дати виробникам заробити, а не збивати ціни торгівельними обмеженнями. Розділити питання цін та спроможності громадян купувати. Підтримувати купівельну спроможність незаможних верств населення адресною продовольчою допомогою

4) Державна підтримка. Нам така як в ЄС підтримка не потрібна, бо це буде постріл собі в ногу. Важливіше зараз можливість чи зобовязання наближати своє законодавство та інституції в сфері санітарно та фітосанітарних заходів до європейских в рамка Угоди про асоціацію із ЄС – це запорука внутрішньох біобезпеки, поваги у міжнародних партнерів та завоювання експортних ринків. Тому краще перейматись інституціною спроможністю, укомплектованістю висококваліфікованими кадрами (із достойною зп) нашої Держпродспоживслужби, ніж роздачею 4,5 млрд грн держпідтримки.

Знижена ставка ПДВ на агропродовольство?

 

Міністр аграрної політики та продовольства України

Роман Лещенко

і справді зробив сильний допис (в коментарі) на ФБ в п'ятницю з приводу 3-х речей:

і) проти підвищення ставки «аграрного» податку (єдиного податку 4ої групи) та

іі) проти торгівельних обмежень – обмеження експорту насіння соняшника та квотування імпорту мінеральних добрив.

Я підтримую ці тези, але деякі альтернативні рішення, які пропонуються в дописі, вартують критичних зауважень та переосмислення, як на мене. В серії декількох наступних дописів, я спробую показати, що:

1) Не достатньо виступати проти підвищення ставки «аграрного податку», а назрів час переосмислення ролі цього податку в аграрному секторі. Це податок (як він зараз є) фактично якщо не вбиває то витискає мале фермерство з аграрного сектору.

2) Мінімальне податкове зобов'язання – це не рішення проти тінізації агробізнесу, а лише реакція на наслідки та знову ж таки проти малих фермерів

3) Зниження ставки ПДВ до 14% на агропродовольство для зменшення вартості продовольства – привабливе, але хибне рішення з точки зору теперішнього дискурсу з цього питання в Європі та з точки зору прикладної наукової літератури. Сьогодні на

Економічна правда

вийшов окремий допис про 14% ПДВ на продовольство. Коротко:

1) В більшості країн ЄС справді продовольча продукція оподатковується за зниженою ставкою ПДВ, але це стосується вже готової продовольчої продукції. Агросировина, натомість, оподатковується за стандартною ставкою.

2) Зменшені ставки ПДВ справді може знизити ціни, але: і) меншою ціною користуватиметься і умовний олігарх, іі) з практичної точки зору є дослідження того те, що ціни насправді не знижувались, як це очікувалось.

3) Використання однієї ставки ПДВ вважається еталоном або кращою практикою, в першу чергу через додаткове адміністративне навантаження, зловживання та корупцію

4) Використання знижених/різних ставок втручається у відносні ціни – це погано і втрати для економіки.

5) Очікувані втрати держбюджету на рівні 57-70 млрд грн

Заборона експорту на насіння соняшнику

Уряд хоче заборонити експорт насіння соняшнику з 15 травня до 30 вересня 2021 року. Це все робиться як реакція на зростання цін на олію, бо: «Зростання цін на олію соняшникову стало наслідком суттєвого зростання цін на насіння соняшнику» (з пояснювальної записки). 

По-перше, в попередньому дописі  видно, що це не так. В нас ціни – по світовому ринку, динаміка наших цін і цін в Роттердамі ідентична. Тому навряд чи закриття експорту насіння соняшнику вплине на ціни на олію.  По-друге, обмеження експорту насіння соняшнику і зараз є – 10% експортне мито, на графіку – як змінювалась ставка мита. І саме експортне мито стало в результати причиною високих внутрішніх цін на насіння соняшнику через надмірний обсяг набудованих переробних потужностей, для яких просто вже не вистачає внутрішнього насіння, див попередній допис. Тому з України експорт насіння соняшника і так прямує до нуля і на внутрішні ціни на насіння соняшнику запланована заборона на фактично нульовий експорт якогось істотного впливу теж не буде. 

Навіщо тоді це все робити, включно із момерандумом із олійниками? Ціни ще будуть і злітати і падати, а подібні кроки – поганий сигнал ринку, як на мене. Виробникам потрібно дати можливість отримати вигоду від високих цін, а от споживачам потрібно допомагати адресною продовольчою допомогою.  Цю програму потрібно розробляти та запроваджувати. Можна навіть 4 млрд грн держпідтримки аграріїв віддати на ці цілі – як запорука (стахування) від можливих дивакуватих втручань уряду в ціноутворення. Думаю для аграріїв так буде вигідніше

джерело: на основі даних USDA PSD

Державна підтримка – для слабаків і про експорт молочки до Аргентини

Сьогодні із насолодою послухав «ранкову каву» із Іоном Морару (співзасновник American Dairy Technology). Раджу, і це від людини із сектору - наскільки тверезий погляд

Основні тези:

1)  Наскільки смішна новина про можливий експорт молочки до Аргентини (це типу ми будемо експортувати автомобілі до Німеччини:) й інші подібні новини

2)  Державна підтримка – для слабаків:) (це треба зробити окремим мемом) треба просто працювати над ефективністю та собівартістю

3)  Падає поголів*я – це добре, не кількістю потрібно брати, а продуктивністю. Хто не вміє працювати – той і йде з ринку і зменшується поголів*я. Нехай йдуть і займаються тим, що в них виходить краще

4) Генетика, люди та відтворення – запорука успішності молочного скотарства. Гарна генетика вибачає багато помилок. Голштинська порода найкраща – решта доволі далекі до неї. Інвестування в людей!

ТРАНСПОРТНА ЕКОНОМІКА в Київській школі економіки

 Нарешті з травня запускаємо навчальний курс з транспортної економіки в Київській школі економіки!. Курс анломовний і робимо це у співпраці із Центром транспортних стратегій Andrii Shkliar та із допомогою супер-крутих лекторів Volodya Bilotkach (економіка авіації), Russell Pittman (економіка залізниці) та Volodymyr Shemayev (економіка портів). 

Більш детально про теми курсу. Кому цікаво – приєднуйтесь)

Курс застосовує мікроекономічний аналіз до транспортної галузі та політики. Обсяг курсу розроблений таким чином, щоб охопити майже всі види транспорту, що мають значення для України, такі як залізниця, автотранспорт, повітряні перевезення, морський та річковий транспорт. Основною метою курсу є набуття теоретичного та прикладного розуміння (з точки зору набору інструментів моделювання) економіки транспорту, включаючи попит, витрати, ціноутворення та якість послуг, конкуренцію між різними видами транспорту та вплив політик

Instructors of the course:

Oleg Nivievskyi, Assistant Professor, KSE

Andriy Schkliar, Head of the Expertize Division at the Center for Transport Strategies

Tentative course outline:

Topic 1: Introduction to transportation economics

Topic 2: Transport demand

Topic 3: Transport costs and pricing

Topic 4: Transport markets structures and regulations

Topic 5: Selected topics in economics and policy of air transport (guest lecturer Volodymyr Bilotkach, Associate Professor at Singapore Institute of Technology)

Topic 6: Selected topics in economics and policy of maritime transport

Topic 7: Selected topics in economics of ports (guest lecturer Volodymyr Shemayev, Associate Professor at National Aviation University, Project Head at Ukrainian Railways; former Head for Strategic Development Unit at the Sea Port Authority of Ukraine)

Topic 8: Selected topics in economics and policy of rail transport and policy (guest lecturer Russell Pittman, Director of Economic Research, Antitrust Division, U.S. Department of Justice)

Topic 9: Selected topics in economics and policy of road transport

Topic 10: Introduction to economics of logistics

Росія, Керченська протока і порти Азовського моря

Вчора з'явилась новина, що Росія хоче закрити Керченську протоку до жовтня. Сподіваюсь, це тільки залякування і взагалі не стосується торгівлі і торговельного потоку до портів Азовського моря, бо це буде удар для Маріуполя та Бердянська. Але навіть якщо так і станеться, в масштабах всієї економіки України це не повинно стати армагедоном, бо наразі перевалка в портах Азовського моря це лише біля 5-6% перевалки всіх портів України

Про маржинальність олійного бізнесу

В продовження минулого допису про олію. Є такий усталений індикатор прибутковості в свинарстві як corn-hog ratio або співвідношення цін свинини (в живій вазі) до кукурудзи. Якщо аналогічний показник зробити для олійної галузі з нульових (співвідношення ціни на олію до ціни на насіння соняшнику), то побачимо, що маржинальність переробки олії стискається – сталий тренд донизу. Цікаве питання на дослідження – що є драйвером? Моє припущення, що тут багато є факторів. Один з ключових – експортне мито на насіння соняшнику, що зробило переробку дуже вигідною, це стимулювало нарощення переробних потужностей (так що вже не вистачає сировини для їх завантаження) і підвищення попиту на насіння соняшнику (кожен 5ий гектар в Україні засіяний соняшником, на сході та півдні взагалі – кожен 3ій), це підвищило внутрішні ціни на соняшник. Це економіка. Але ж цей тренд може визначати і політику...

Олія дорожчає – щось дивне відбувається?

Знову поповзли чутки про якісь заборони на експорт агропродуції, бо ціни зростають. Цього разу йдеться про олію соняшникову. Хоча в нас і полюбляються вихвалятись, що Україна є експортером №1 в світі по соняшниковій олії, і яке було правильне рішення в 99му році, коли запровадили експортне мито на насіння соняшнику і як це стимулювало переробку, і що це потрібно реплікувати на сою, зерно і тд. Я не вважаю це історією успіху, про що вже писав неодноразово.

Але зараз трішки інший аспект – ціни. Вважаю підняття питання обмеження експорту олії вкрай поганою ідеєю по тій саме причині, чому вважаю і обмеження експорту насіння соняшника (через експортне мито) чи зерна невдалою політикою.  Тим більше, що передумов для таких дій ну просто нема, оскільки ціни на олію – по ринку, подивіться на рисунок нижче. Тобто нічого дивного не відбувається, - така зараз світова кон’юнктура. Якщо вже так кортить політикам потурбуватись про незаможні верстви населення, то потрібно думати стратегічно, наперед і не кошмарити ринок таким речами/новинам. Справжньою державницькою позицією було б ініціювання адресної продовольчої допомоги незаможним верствам населення, на зразок, наприклад, подібної програми в США.

Ціни на цукор та протекціонізм цукрової галузі

 Сьогодні Антимонопольний комітет України взявся за виробників цукру і розпочав справу проти групи компаній «Астарта» та ТОВ «Радехівський цукор» за ознаками антиконкурентних узгоджених дій на ринку первинної реалізації білого цукру/ Не знаю, чи насправді є тут ознаки узгоджених дій, цікаво буде слідкувати за розвитком ситуації. Але точно можна сказати, що зараз (і раніше) споживачі цукру (і харчовики і звичайні споживачі) «сплачують» за особливо жорсткий протекціонізм української цукрової галузі. На графіку нижче я зібрав ціни, щоб продемонструвати в чому справа. Отже декілька важливих з моєї точки зору моментів:
1)  Цукрова галузь – найбільш захищена галузь в агропромисловому комплексі України. Цукор з тростини дешевше виробити ніж цукор з буряка, тому вже історично цукровий ринок України схожий на фортецю за 50% муром імпортного мита. Є ще квота на 260 тис цукру сирцю, який можна ввести за 2%го мита. Але статистика свідчить, що з імпортом та ліцензіями на імпорт є проблема десь з 2011 року – імпорт був по нулях. Та й імпортери кажуть, що не так то вже й просто рафінувати на українських цукрозаводах цукор-сирець. Таким чином, маємо свій ізольований ринок всередині країни. Тому в роки, коли є гарний врожай буряка та, відповідно, гарне виробництво цукру, то всередині країни достатньо власного цукру для задоволення внутрішнього попиту (на рівні біля 1,3 - 1,4 млн тон) і навіть для експорту. Ну і ціни більш-менш ок (див Рис нижче), хоча вони все ж таки вище, ніж могли бути (розрахунково десь на 2-4 грн/кг, в залежності від року). А от коли з врожаєм буряків і виробництвом цукру погано, як в 2013 році, то тоді ціни «стріляють» вгору (див Рис нижче), але простір до зростання обмежується 50% митом (пунктирна лінія). Цього ж року врожай  гірше за минулий і виробництво «на грані фолу». Якщо АМКУ звітує, що виробництво впало на 22%, то це означає що виробили десь 1,26 млн т, - недостатньо для задоволення внутрішнього попиту. Тому, відверто кажучи, не надто і дивно, що ціни злетіли вгору «не по ринку» - відбувається певне повторення сценарію 2013/14 маркетингового року.  
   
2)  Що робити? Очевидно, що потрібно налагоджувати імпорт (хоча б рамках імпортної квоти) та спрощувати/пришвидшувати видачу ліцензій, щоб пом’якшити цінові шоки.  Але очевидно, що ринок потрібно лібералізовувати і відкривати до зовнішньої конкуренції, не може все населення України «скидуватись» на існування неефективної галуззі. Тільки відкрита до конкуренції галузь може підштовхнути власну модернізацію та розвиток.

Квоти на імпорт мінеральних добрив

Окружний адміністративний суд міста Києва зобов'язує ввести квоти на імпорт мінеральних добрив в Україну

Якось в нас все циклічно все виходить. Рік тому запровадили карантин і майже рік тому Мінекономіки оголосило про наміри запровадити квоти на імпорт міндобрив. Потім був місць інтенсивних дискусій, були дослідження  та круглі столи і не тільки. В результаті Мінекономіки (а саме Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі – МКМТ) вирішило 22 червня 2020 р. не запроваджувати квоти. Але групу компаній Остхем це не влаштовувало і вони подали до Окружного адміністративного суду м Києва в липні 2020 року позов про те, що МКМТ не праві і зобов'язані були запровадити квоти. Сьогодні суд виніс рішення, якими скасовує рішення МКМТ від 22 червня 2020 р., більше того, він зобов’язує МКМТ ввести квоти на імпорт мінеральних добрив в Україну.

 
Я розумію, що вітчизняним виробникам міндобрив хочеться тепличних умов, але в цілому КВОТИ – це економічне зло, ведмежа послуга самим хімікам і ВКРАЙ ПОГАНЕ РІШЕННЯ для економіки в цілому. Буквально три речі: 

1) Імпортні квоти на міндобрива - це як мінімум вищі ціни на міндобрива для сільгоспвиробників – менший попит – менше виробництво. Ланцюжок можна продовжити далі.

2) Імпортні квоти на міндобрива – ведмежа послуга для самих хіміків. Так, квоти дадуть можливість їм заробити, але ця тепла ванна розслаблює, не дає мотивації розвиватись. Буде такий настрій в галузі превалювати і надалі – можна про нею забути. Тепла ванна для нашого автомобілебудування з 99го року – яскравий тому приклад.

3) Вцілому економіка програватиме на сотні мільйонів доларів – тут презентація з попередніми цифрами. Згодом будуть оновлені цифри.

4) І я якось не зрозумів – в нас суд вже вирішує чи запроваджувати квоти чи ні?

Цікава вийшла прес-конференція щодо рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо імпортних квот на міндобрива

Вартість перевезень річкою в США та Україні

В минулому дописі я показав, що у відносних величинах вартість перевезень річкою в Україні значно дорожча за вартість вантажоперевезень авто чи залізницею ніж це є в ЄС та США. Як можна наближуватись до показників США та ЄС? Про вартість залізничних перевезень я писав в минулому дописі (https://t.me/oleg_nivievskyi/102). Далі вартість самих перевезень річкою. Порівнюючи безпосередньо вартість річкових перевезень в США та в Україні, можна говорити про доволі значні можливості для зменшення вартості річкових перевезень в Україні. Рисунок показує вартість перевезень в США в залежності від відстані до Мексиканської затоки.  Для порівняння в нас (за інформацією Української Зернової Асоціації - УЗА) вартість транспортування річкою на 400 км в 2019 році склала $15/т, тобто потенціал зниження вартості транспортування річкою в Україні складає принаймні 2-3 рази.

Вартість залізничних перевезень зернових та олійних

Вартість залізничних перевезень зернових та олійних видається дещо заниженою в Україні, принаймні порівнянно із вартістю вантажоперевезень в США. За даними УЗА, вартість перевезення зерна на 400 км в Україні складала $16/т в 2019 році. В США, згідно даних AMS USDA, співставна по відстані вартість перевезень складає щонайменше $22/т. Звичайно, в цьому порівнянні не йдеться про якість послуг, також в штатах зернові перевезення трішки по іншому організовані ніж в Україні, а саме маршрутами та в більших обсягах (так званими unit trains по 25 вагонів або шатлами по 75-120 вагонів-зерновозів по приблизно 100 тон вантажопідйомності кожен)

Вартість вантажоперевезень в Україні

Готую зараз невеличкий допис по ухваленому законопроєкту по ВВТ та річковим перевезенням, вирішив запостити декілька цікавих графіків

Подобається цей графік, бо дуже гарно демонструє потенціал річкових перевезень в Україні. майже половина експорту зернових в США сплавляється з аграрних регіонів США (Айова, Огайо, Іллінойс, Індіана) по Міссісіпі до Нового Орлеану в Мексиканській затоці. В Україні ж тільки 9% наразі йде по Дніпру до Чорного моря

Антиреформа – зниження ставки ПДВ для деяких видів аграрної продукції

Індекс моніторингу реформ (іМоРе) №155 від VoxUkraine вийшов під назвою: Антиреформа – зниження ставки ПДВ для деяких видів аграрної продукції

Індекс моніторингу реформ (іМоРе) оцінюється регулярно з 2015 року ні основі оцінок експертів з відповідних питань. Як бачимо, хоч індекс в основному приймає додатні значення, все ж його показники чітко свідчать, що з темпами реформ в нас проблеми – тільки на початку 2015 року індекс перевалював за за позначку +2. Новий індекс оцінив зниження ставки ПДВ на агропродукція на «-1». Оскільки максимально негативний ефект оцінюється в «-5», то «-1» виглядає як антиреформа, але не така вже і жорстка.

Мій коментар до цього питання був такий:

«Закон №1115-ІХ, яким знижені ставки ПДВ для аграрної продукції з 20% до 14%, вступив в дію з 1 березня 2021 року. Сам закон доволі суперечливий і має як позитивні, так і негативні сторони. По-перше, закон не знайшов одностайної підтримки в самих аграріїв, які розділились у ставленні до цієї ініціативи. Тваринники виступили проти, оскільки очікували підвищення собівартості сировини. Великотоварні рослинники та трейдери виступили за закон, оскільки це зменшувало їхні витрати з обслуговування касового розриву від розірваного в часі повернення ПДВ кредиту (переважно за експортними операціями). Також багато сільгоспвиробників вказували на потенційні проблеми із ліквідністю та негативний вплив на інвестиції через можливе перевищення ПДВ-кредиту над зобов’язанням і потребою у відшкодуванні, що не зовсім просто в існуючій системі адміністрування ПДВ, – а відтак це відволікатиме обігові кошти і «зменшуватиме» бажання підприємств інвестувати. 

Науковці та експерти, яких можна було почути, давали переважно негативні відгуки щодо ініціативи, оскільки така ініціатива йде врозріз із тенденціями міжнародної практики застосування та адміністрування ПДВ, проти наявного досвіду та результатів прикладних досліджень з цієї тематики, зменшує доходи державного бюджету, збільшує простір для корупції та зловживань, ускладнює адміністрування ПДВ та порушує зобов’язання перед міжнародними партнерами Украми, зокрема МВФ. Тому в цілому, з моєї точки зору, така ініціатива є кроком назад, наслідки чого можна буде побачити та проаналізувати вже зовсім скоро».

Земельна децентралізація та законодавчий спам

 Законопроєкти №2194 та №2195 – вкрай важливі законопроекти, які дають громадам додаткові ресурси для розвитку, прибирають багато джерел корупції в сфері земельних відносин через дерегуляція та підвищують в цілому ефективність використання земельних ресурсів. 

Ці законопроекти чекали на друге читання більше року. Здається було достатньо часу, щоб вирішити більшість спірних моментів. Але ні, зараз маємо в Раді класичний приклад законодавчого спаму із більше ніж 3 тис поправок і парламентарі будуть розглядати і голосувати за КОЖНУ поправку. Це блокуватиме роботу Ради досить тривалий період часу, якщо раптом не буде додаткових домовленостей. Згадаймо минулорічний 2-тижневий, здається, марафон із поправками до законопроєкту про обіг земель сільгосппризначення. Чому це спам, - варто просто витратити годину або більше свого часу на виступи. Певна кількість критичних моментів заслуговує на окрему увагу і хочу зараз просто поділитись презентацією колег з цього приводу