Знижена ставка ПДВ на агропродовольство?

 

Міністр аграрної політики та продовольства України

Роман Лещенко

і справді зробив сильний допис (в коментарі) на ФБ в п'ятницю з приводу 3-х речей:

і) проти підвищення ставки «аграрного» податку (єдиного податку 4ої групи) та

іі) проти торгівельних обмежень – обмеження експорту насіння соняшника та квотування імпорту мінеральних добрив.

Я підтримую ці тези, але деякі альтернативні рішення, які пропонуються в дописі, вартують критичних зауважень та переосмислення, як на мене. В серії декількох наступних дописів, я спробую показати, що:

1) Не достатньо виступати проти підвищення ставки «аграрного податку», а назрів час переосмислення ролі цього податку в аграрному секторі. Це податок (як він зараз є) фактично якщо не вбиває то витискає мале фермерство з аграрного сектору.

2) Мінімальне податкове зобов'язання – це не рішення проти тінізації агробізнесу, а лише реакція на наслідки та знову ж таки проти малих фермерів

3) Зниження ставки ПДВ до 14% на агропродовольство для зменшення вартості продовольства – привабливе, але хибне рішення з точки зору теперішнього дискурсу з цього питання в Європі та з точки зору прикладної наукової літератури. Сьогодні на

Економічна правда

вийшов окремий допис про 14% ПДВ на продовольство. Коротко:

1) В більшості країн ЄС справді продовольча продукція оподатковується за зниженою ставкою ПДВ, але це стосується вже готової продовольчої продукції. Агросировина, натомість, оподатковується за стандартною ставкою.

2) Зменшені ставки ПДВ справді може знизити ціни, але: і) меншою ціною користуватиметься і умовний олігарх, іі) з практичної точки зору є дослідження того те, що ціни насправді не знижувались, як це очікувалось.

3) Використання однієї ставки ПДВ вважається еталоном або кращою практикою, в першу чергу через додаткове адміністративне навантаження, зловживання та корупцію

4) Використання знижених/різних ставок втручається у відносні ціни – це погано і втрати для економіки.

5) Очікувані втрати держбюджету на рівні 57-70 млрд грн

Заборона експорту на насіння соняшнику

Уряд хоче заборонити експорт насіння соняшнику з 15 травня до 30 вересня 2021 року. Це все робиться як реакція на зростання цін на олію, бо: «Зростання цін на олію соняшникову стало наслідком суттєвого зростання цін на насіння соняшнику» (з пояснювальної записки). 

По-перше, в попередньому дописі  видно, що це не так. В нас ціни – по світовому ринку, динаміка наших цін і цін в Роттердамі ідентична. Тому навряд чи закриття експорту насіння соняшнику вплине на ціни на олію.  По-друге, обмеження експорту насіння соняшнику і зараз є – 10% експортне мито, на графіку – як змінювалась ставка мита. І саме експортне мито стало в результати причиною високих внутрішніх цін на насіння соняшнику через надмірний обсяг набудованих переробних потужностей, для яких просто вже не вистачає внутрішнього насіння, див попередній допис. Тому з України експорт насіння соняшника і так прямує до нуля і на внутрішні ціни на насіння соняшнику запланована заборона на фактично нульовий експорт якогось істотного впливу теж не буде. 

Навіщо тоді це все робити, включно із момерандумом із олійниками? Ціни ще будуть і злітати і падати, а подібні кроки – поганий сигнал ринку, як на мене. Виробникам потрібно дати можливість отримати вигоду від високих цін, а от споживачам потрібно допомагати адресною продовольчою допомогою.  Цю програму потрібно розробляти та запроваджувати. Можна навіть 4 млрд грн держпідтримки аграріїв віддати на ці цілі – як запорука (стахування) від можливих дивакуватих втручань уряду в ціноутворення. Думаю для аграріїв так буде вигідніше

джерело: на основі даних USDA PSD

Державна підтримка – для слабаків і про експорт молочки до Аргентини

Сьогодні із насолодою послухав «ранкову каву» із Іоном Морару (співзасновник American Dairy Technology). Раджу, і це від людини із сектору - наскільки тверезий погляд

Основні тези:

1)  Наскільки смішна новина про можливий експорт молочки до Аргентини (це типу ми будемо експортувати автомобілі до Німеччини:) й інші подібні новини

2)  Державна підтримка – для слабаків:) (це треба зробити окремим мемом) треба просто працювати над ефективністю та собівартістю

3)  Падає поголів*я – це добре, не кількістю потрібно брати, а продуктивністю. Хто не вміє працювати – той і йде з ринку і зменшується поголів*я. Нехай йдуть і займаються тим, що в них виходить краще

4) Генетика, люди та відтворення – запорука успішності молочного скотарства. Гарна генетика вибачає багато помилок. Голштинська порода найкраща – решта доволі далекі до неї. Інвестування в людей!

ТРАНСПОРТНА ЕКОНОМІКА в Київській школі економіки

 Нарешті з травня запускаємо навчальний курс з транспортної економіки в Київській школі економіки!. Курс анломовний і робимо це у співпраці із Центром транспортних стратегій Andrii Shkliar та із допомогою супер-крутих лекторів Volodya Bilotkach (економіка авіації), Russell Pittman (економіка залізниці) та Volodymyr Shemayev (економіка портів). 

Більш детально про теми курсу. Кому цікаво – приєднуйтесь)

Курс застосовує мікроекономічний аналіз до транспортної галузі та політики. Обсяг курсу розроблений таким чином, щоб охопити майже всі види транспорту, що мають значення для України, такі як залізниця, автотранспорт, повітряні перевезення, морський та річковий транспорт. Основною метою курсу є набуття теоретичного та прикладного розуміння (з точки зору набору інструментів моделювання) економіки транспорту, включаючи попит, витрати, ціноутворення та якість послуг, конкуренцію між різними видами транспорту та вплив політик

Instructors of the course:

Oleg Nivievskyi, Assistant Professor, KSE

Andriy Schkliar, Head of the Expertize Division at the Center for Transport Strategies

Tentative course outline:

Topic 1: Introduction to transportation economics

Topic 2: Transport demand

Topic 3: Transport costs and pricing

Topic 4: Transport markets structures and regulations

Topic 5: Selected topics in economics and policy of air transport (guest lecturer Volodymyr Bilotkach, Associate Professor at Singapore Institute of Technology)

Topic 6: Selected topics in economics and policy of maritime transport

Topic 7: Selected topics in economics of ports (guest lecturer Volodymyr Shemayev, Associate Professor at National Aviation University, Project Head at Ukrainian Railways; former Head for Strategic Development Unit at the Sea Port Authority of Ukraine)

Topic 8: Selected topics in economics and policy of rail transport and policy (guest lecturer Russell Pittman, Director of Economic Research, Antitrust Division, U.S. Department of Justice)

Topic 9: Selected topics in economics and policy of road transport

Topic 10: Introduction to economics of logistics

Росія, Керченська протока і порти Азовського моря

Вчора з'явилась новина, що Росія хоче закрити Керченську протоку до жовтня. Сподіваюсь, це тільки залякування і взагалі не стосується торгівлі і торговельного потоку до портів Азовського моря, бо це буде удар для Маріуполя та Бердянська. Але навіть якщо так і станеться, в масштабах всієї економіки України це не повинно стати армагедоном, бо наразі перевалка в портах Азовського моря це лише біля 5-6% перевалки всіх портів України

Про маржинальність олійного бізнесу

В продовження минулого допису про олію. Є такий усталений індикатор прибутковості в свинарстві як corn-hog ratio або співвідношення цін свинини (в живій вазі) до кукурудзи. Якщо аналогічний показник зробити для олійної галузі з нульових (співвідношення ціни на олію до ціни на насіння соняшнику), то побачимо, що маржинальність переробки олії стискається – сталий тренд донизу. Цікаве питання на дослідження – що є драйвером? Моє припущення, що тут багато є факторів. Один з ключових – експортне мито на насіння соняшнику, що зробило переробку дуже вигідною, це стимулювало нарощення переробних потужностей (так що вже не вистачає сировини для їх завантаження) і підвищення попиту на насіння соняшнику (кожен 5ий гектар в Україні засіяний соняшником, на сході та півдні взагалі – кожен 3ій), це підвищило внутрішні ціни на соняшник. Це економіка. Але ж цей тренд може визначати і політику...

Олія дорожчає – щось дивне відбувається?

Знову поповзли чутки про якісь заборони на експорт агропродуції, бо ціни зростають. Цього разу йдеться про олію соняшникову. Хоча в нас і полюбляються вихвалятись, що Україна є експортером №1 в світі по соняшниковій олії, і яке було правильне рішення в 99му році, коли запровадили експортне мито на насіння соняшнику і як це стимулювало переробку, і що це потрібно реплікувати на сою, зерно і тд. Я не вважаю це історією успіху, про що вже писав неодноразово.

Але зараз трішки інший аспект – ціни. Вважаю підняття питання обмеження експорту олії вкрай поганою ідеєю по тій саме причині, чому вважаю і обмеження експорту насіння соняшника (через експортне мито) чи зерна невдалою політикою.  Тим більше, що передумов для таких дій ну просто нема, оскільки ціни на олію – по ринку, подивіться на рисунок нижче. Тобто нічого дивного не відбувається, - така зараз світова кон’юнктура. Якщо вже так кортить політикам потурбуватись про незаможні верстви населення, то потрібно думати стратегічно, наперед і не кошмарити ринок таким речами/новинам. Справжньою державницькою позицією було б ініціювання адресної продовольчої допомоги незаможним верствам населення, на зразок, наприклад, подібної програми в США.

Ціни на цукор та протекціонізм цукрової галузі

 Сьогодні Антимонопольний комітет України взявся за виробників цукру і розпочав справу проти групи компаній «Астарта» та ТОВ «Радехівський цукор» за ознаками антиконкурентних узгоджених дій на ринку первинної реалізації білого цукру/ Не знаю, чи насправді є тут ознаки узгоджених дій, цікаво буде слідкувати за розвитком ситуації. Але точно можна сказати, що зараз (і раніше) споживачі цукру (і харчовики і звичайні споживачі) «сплачують» за особливо жорсткий протекціонізм української цукрової галузі. На графіку нижче я зібрав ціни, щоб продемонструвати в чому справа. Отже декілька важливих з моєї точки зору моментів:
1)  Цукрова галузь – найбільш захищена галузь в агропромисловому комплексі України. Цукор з тростини дешевше виробити ніж цукор з буряка, тому вже історично цукровий ринок України схожий на фортецю за 50% муром імпортного мита. Є ще квота на 260 тис цукру сирцю, який можна ввести за 2%го мита. Але статистика свідчить, що з імпортом та ліцензіями на імпорт є проблема десь з 2011 року – імпорт був по нулях. Та й імпортери кажуть, що не так то вже й просто рафінувати на українських цукрозаводах цукор-сирець. Таким чином, маємо свій ізольований ринок всередині країни. Тому в роки, коли є гарний врожай буряка та, відповідно, гарне виробництво цукру, то всередині країни достатньо власного цукру для задоволення внутрішнього попиту (на рівні біля 1,3 - 1,4 млн тон) і навіть для експорту. Ну і ціни більш-менш ок (див Рис нижче), хоча вони все ж таки вище, ніж могли бути (розрахунково десь на 2-4 грн/кг, в залежності від року). А от коли з врожаєм буряків і виробництвом цукру погано, як в 2013 році, то тоді ціни «стріляють» вгору (див Рис нижче), але простір до зростання обмежується 50% митом (пунктирна лінія). Цього ж року врожай  гірше за минулий і виробництво «на грані фолу». Якщо АМКУ звітує, що виробництво впало на 22%, то це означає що виробили десь 1,26 млн т, - недостатньо для задоволення внутрішнього попиту. Тому, відверто кажучи, не надто і дивно, що ціни злетіли вгору «не по ринку» - відбувається певне повторення сценарію 2013/14 маркетингового року.  
   
2)  Що робити? Очевидно, що потрібно налагоджувати імпорт (хоча б рамках імпортної квоти) та спрощувати/пришвидшувати видачу ліцензій, щоб пом’якшити цінові шоки.  Але очевидно, що ринок потрібно лібералізовувати і відкривати до зовнішньої конкуренції, не може все населення України «скидуватись» на існування неефективної галуззі. Тільки відкрита до конкуренції галузь може підштовхнути власну модернізацію та розвиток.

Квоти на імпорт мінеральних добрив

Окружний адміністративний суд міста Києва зобов'язує ввести квоти на імпорт мінеральних добрив в Україну

Якось в нас все циклічно все виходить. Рік тому запровадили карантин і майже рік тому Мінекономіки оголосило про наміри запровадити квоти на імпорт міндобрив. Потім був місць інтенсивних дискусій, були дослідження  та круглі столи і не тільки. В результаті Мінекономіки (а саме Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі – МКМТ) вирішило 22 червня 2020 р. не запроваджувати квоти. Але групу компаній Остхем це не влаштовувало і вони подали до Окружного адміністративного суду м Києва в липні 2020 року позов про те, що МКМТ не праві і зобов'язані були запровадити квоти. Сьогодні суд виніс рішення, якими скасовує рішення МКМТ від 22 червня 2020 р., більше того, він зобов’язує МКМТ ввести квоти на імпорт мінеральних добрив в Україну.

 
Я розумію, що вітчизняним виробникам міндобрив хочеться тепличних умов, але в цілому КВОТИ – це економічне зло, ведмежа послуга самим хімікам і ВКРАЙ ПОГАНЕ РІШЕННЯ для економіки в цілому. Буквально три речі: 

1) Імпортні квоти на міндобрива - це як мінімум вищі ціни на міндобрива для сільгоспвиробників – менший попит – менше виробництво. Ланцюжок можна продовжити далі.

2) Імпортні квоти на міндобрива – ведмежа послуга для самих хіміків. Так, квоти дадуть можливість їм заробити, але ця тепла ванна розслаблює, не дає мотивації розвиватись. Буде такий настрій в галузі превалювати і надалі – можна про нею забути. Тепла ванна для нашого автомобілебудування з 99го року – яскравий тому приклад.

3) Вцілому економіка програватиме на сотні мільйонів доларів – тут презентація з попередніми цифрами. Згодом будуть оновлені цифри.

4) І я якось не зрозумів – в нас суд вже вирішує чи запроваджувати квоти чи ні?

Цікава вийшла прес-конференція щодо рішення Окружного адміністративного суду Києва щодо імпортних квот на міндобрива