Реформа залізниці 2

В минулому дописі я вже писав про можливі варіанти реформування залізниці: Україна йде європейським шляхом роблячи «вертикальне» розбиття УЗ, проте залишається питання монопольного оператора-утримуваяа залізничної інфраструктури та наявності в державних ресурсів в інвестиції в інфраструктуру. До-речі, нещодавній аналіз ЄБА законопроекту №1196-1 наголошує на цих двох важливих речах. На противагу цьому є американський і досить успішний досвід «горизонтального» розбиття монополіста та декілька вертикально-інтегровані монополії, які конкурують між собою географічно. Нещодавно вийшов блог Тімоті Тейлера про регулювання залізниці на основі праць Расселла Піттмена, в якому він резюмує, що питання реформування залізниці фактично зводиться до питання (забезпечення) достатніх інвестицій в інфраструктуру: 

«Thus, the question of how to regulate a railroad seems to turn on this issue of how to get sufficient investment in track and capacity. If, and it's a big if, the government invests enough in this way, then above-the-track competition might work pretty well. Otherwise, it may be more useful to think about the geography that will let a model of horizontal separation work, so that there are multiple railroad linkages between city-pairs with a little backup price regulation for captive customers»

Дещо про ціни на землю після запровадження ринку обігу землі

З 1 липня 2021 року знімається заборона на купівлю-продаж близько 91% (або 38,5 млн га) сільгоспземель України. Решта сільгоспземель і до цього часу можна було вільно купувати та продавати. До 2024 року зможуть придбавати сільгоспземлю тільки фізичні особи обсягом до 100 га «в одні руки», юридичні особи допускатимуться до купівлі тільки з 2024 року, із максимальним обмеженням по купівлі в 10 тис га.

Відкриття земельного ринку має чимало позитивних переваг для українців. Серед таких переваг можна зазначити, що нарешті це запустисть кредитування під заставу сільгоспземель та потенційно зменшить ставки за кредитами для підприємців. Також відкриття ринку сприятиме в більшій мірі розвитку малих і середніх агропідприємств, оскільки саме малі фермери працюють переважно на власній землі, але були майже 20 років позбавлені можливості залучати під землю кредитні ресурси для розвитку, підвищувати ефективність та прибутковість виробництва і, таким чином, розвиватись.
Однак попри те, що до відкриття ринку землі залишилося менше півроку, скільки буде коштувати вітчизняний чорнозем, ніхто сказати не може, а оцінки експертів і чиновників суттєво відрізняються.
Важливо пам’ятати, до 2030 року мінімальна ціна продажу на приватні земельні ділянки (паї) становитиме на рівні нормативної грошової оцінки такої ділянки. Згідно з офіційними даними Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, станом на 1 січня 2021 року найдорожча земля в Україні знаходиться в Черкаській області – 33 646 гривень за 1 гектар.  1 га землі в Дніпропетровській області оцінюється в 30 251 гривню, в Донецькій –  31 111 гривень, в Кропивницькій – 31 888 гривень, в Одеській – 31 017 гривень, в Полтавській – 30 390 гривень, в Харківській– 32 237 гривень, в Хмельницькій – 30 477 гривень, а в Чернівецькій – 33 264 гривні.
Дешевше всього – 21 411 гривень, обійдеться земля в Житомирській області, лише не на багато  дорожче коштує земля в Волинській області – 21 806 гривень, у Львівській – 21 492 гривні та Рівненській – 21 938 гривень.

Звичайно, в більшості областей реальна ціна земель буде вищою і її мінімальну вартість слід оцінювати виходячи з капіталізованої вартості оренди. Для приватних земель, ринок оренди земель сільгосппризначення в Україні успішно працює, тому капіталізована вартість оренди є свого роду природним індикатором справжньої мінімальної вартості земельних ділянок. Ставка капіталізації, враховуючи макроекономічну ситуацію та стан фінансового ринку України, наразі складає 4,5-5%. Тобто мінімальна вартість землі складатиме оціночно 20-22 кратній вартості оренди. Але в областях, де співвідношення вартості оренди до нормативно-грошової оцінки менше вищезазначеної ставки, справжня ринкова вартість земельних ділянок буде менше від НГО і ціни угод будуть знаходитись на рівні НГО. З іншого боку це може дещо блокувати обіг таких ділянок або призводии до тінізації обігу. Такий сценарій доволі ймовірний для значної частини території сільгоспземель України – це значні території Полісся, Одещини та Херсонщини. Проте ця проблема буде зменшуватись по мірі зростання ціни на землю після відкриття ринку.

Законопроект про земельну децентралізацію та дерегуляцію №2194 - відповідь на міфи

В грудні цей законопроект було провалено Верховною Радою. Досить дивно тоді було спостерігати "беззубість" ініціаторів, які не стали на його захист і чомусь взагалі нічого не відповідали на численні критичні, часом "притягнуті за вуха", зауваження опонентів із зали ВР.  В зв'язку з цим хочу поділитись нещодавнім блогом від Павла Кулинича, який дав відповідь на ці зауваження.

Щоб в Україні з 1 липня 2021 року запрацював ринок землі, необхідно ухвалити доволі великий законодавчий пакет.

Ключовим у його складі є законопроєкт № 2194, який спрямований, зокрема, на забезпечення децентралізації земельних повноважень з передачею їх «згори до низу», тобто громадам, та дерегуляції у сфері землеустрою. Противники земельної реформи, для яких ухвалення цього законопроєкту унеможливить різноманітні корупційні схеми, вишукують у ньому негативні аспекти та поширюють серед населення неправдиву інформацію.

Зібрав основні міфи про цей документ, щоб аргументовано їх спростувати.

Міф 1. Іноземці зможуть стати власниками українських сільськогосподарських земель

Реальність. Це не відповідає справжньому змісту законопроєкту. Адже він не скасовує норми ст. 22 й інших статей Земельного кодексу України про те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Звісно, це не означає, що іноземці не зможуть успадковувати такі землі після смерті родичів, які є громадянами України й законно набули сільськогосподарські землі у власність. Однак законопроєкт № 2194 не лише не скасовує, але й робить більш жорсткими норми ст. 145 Земельного кодексу України. Відповідно до неї ті, хто не мають права набувати сільськогосподарські землі у власність, але отримали їх у законний спосіб (наприклад, успадкували), зобов’язані, як правило, протягом року продати ці землі громадянам України, юридичним особам України, державі чи територіальним громадам. Отже, законопроєкт № 2194 не «відчиняє двері» іноземцям для доступу на українські чорноземи.

Міф 2. Іноземці зможуть скупити несільськогосподарські землі, а потім змінити їхнє цільове призначення на сільськогосподарське

Реальність. Іноземцям взагалі невигідно використовувати цю схему, бо вони більше втратять, ніж виграють. Щойно іноземець, який набув у власність несільськогосподарську земельну ділянку, змінить її цільове призначення на сільськогосподарське, на нього одразу пошириться дія ст. 145 Земельного кодексу України. Вона зобов’яже відчужити ділянку іншій особі. До того ж квадратний метр несільськогосподарської землі набагато дорожчий за квадратний метр сільськогосподарської, а жодному іноземцю не прийде в голову «робити гешефт» собі у збиток.

Міф 3. Законопроєкт відкриває шлях до приватизації територій заповідників і земель історико-культурного призначення, бо виключає зі ст. 150 Земельного кодексу України поняття особливо цінних земель і ґрунтів та повноваження Верховної Ради України щодо погодження питань їхнього вилучення

Реальність. Насправді підготовлена до другого читання редакція законопроєкту № 2194 передбачає збереження більшої частини ст. 150 Земельного кодексу України. Виключаються лише норми, які не відповідають засадам правового регулювання суспільних відносин, як-от положення про те, що Верховна Рада України дає згоду на переведення особливо цінних земель до інших категорій. Це зумовлено тим, що Верховна Рада України є вищим законодавчим органом влади (парламентом), який здійснює фактично лише одну функцію – прийняття законодавчих актів. А погодження зміни цільового призначення особливо цінних земель буде покладено на Кабінет Міністрів України.

Міф 4. Власник земельної ділянки державної чи комунальної форми власності зможе самостійно, без погодження з уповноваженим органом виконавчої влади змінити цільове призначення землі на будь-яке інше

Реальність. Насправді вибирати цільове призначення власник земельної ділянки зможе лише після затвердження відповідною місцевою радою Комплексного плану просторового розвитку територіальної громади, яким територія ОТГ буде поділена на зони, і лише в межах затверджених для певної зони видів цільового призначення. А перед цим план має пройти громадське обговорення та отримати погодження всіх державних інстанцій як у складі архітектурної ради, так і у складі комплексної будівельної експертизи. Утім після цього окремому землекористувачеві, який виявить бажання змінити цільове призначення земельної ділянки, проходити ці кола пекла не доведеться.

Міф 5. Місцеві державні адміністрації втратять контроль за використанням та охороною земель

Реальність. Місцеві державні адміністрації наразі таких повноважень не мають. Їх має Держгеокадастр, і ці повноваження частково передаються громадам. Вони забезпечать кращий контроль за використанням земель відповідно до їхнього цільового призначення, ніж посадовці в столиці та областях, адже більш мотивовані до раціонального використання своїх земель.

Міф 6. Передача більшості державних земель за межами населених пунктів громадам знімає з чиновників відповідальність і загрожує статусу України як унітарної держави, адже територіальна громада зможе відокремитися від України

Реальність. Законопроєкт не загрожує територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних державних кордонів. Передача земельних повноважень радам ОТГ не підриває статусу України як унітарної держави, а перешкоджає корупції чиновників загальнодержавного й обласного рівнів. Громада не має повноважень щодо виходу зі складу України.

Міф 7. Сертифіковані землевпорядники зможуть самостійно вносити відомості до Державного земельного кадастру

Реальність. Законопроєкт не містить такої норми. Він лише доручає Кабінету Міністрів України здійснити відповідний пілотний проєкт, який або доведе, або спростує антикорупційну ефективність і безпечність такого підходу. Система, що існує зараз, демонструє високу корупціогенність і не страхує від помилок у відомостях земельного кадастру, адже такі відомості вносять чиновники, які не знають місцевості та не є сертифікованими землевпорядниками.

Міф 8. Не можна обмежувати розмір земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва

Реальність. Необмежене землекористування для ведення городництва — одна з розповсюджених корупційних схем отримання без аукціону необмеженої кількості сільськогосподарських земель. Обмеження нових земельних ділянок, що надаються для городництва, площею 0,60 га не є ні надто дрібним, ані обтяжливим.

Закон про обіг земель сільгосппризначення

Я написав цей пост для Економічної правди ще в січні минулого року, з оцінкою деяких положень (разом з Павлом Мартишевим та Ольгою Галицею)

Аграрний комітет Верховної Ради України, опрацювавши більше ніж 4000 поправок, підготував та оприлюднив до другого читаня законопроект про умови обігу земель сільгосппризначення (№2178-10). Законопроект в цілому справляє досить позитивне враження, проте деякі положення варті додаткової уваги.

Повна картина земельної реформи в Україні

Законопроект про умови обігу сільгоспземель №2178-10 обов’язково потрібно аналізувати в контексті всього пакету законопроектів та заходів по земельній реформі, який пропонують Уряд та народні обранці. Без цього його важко адекватно оцінити, оскільки законопроект №2178-10 спрямований лише на вирішення досить обмеженого кола задач по запуску повноцінного ринку сільгоспземель. Таке обмежене бачення досить чітко видно в дописах багатьох коментаторів та експертів, також це частково спровокувало барвисту палітру подій наприкінці минулого року.

А пакет законодавчих ініціатив та кроків по земельній реформі (крім законопроекту №2178-10) виглядає таким чином:

(i)                  «Антирейдерський» законопроект №0858 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо протидії рейдерству» (вже прийнятий в цілому) автоматизує обмін інформації між реєстром прав та земельним кадастром, зобов’язує оцифрування та занесення до реєстру прав інформації на паперових носіях, зобов’язує реструвати ціни транзакцій із землею тощо;

(ii)                Законопроект по електронних аукціонах №2195 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо продажу земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) через електронні аукціони» (прийнятий в першому читанні) запроваджує прозорий процес земельних електронних аукціонів та зобов’язує продаж державних та комунальних земель виключно через такі аукціони;

(iii)               «Дерегуляційний» законопроект №2194 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (прийнятий в першому читанні) спрощує процедури передачі земель, децентралізовує управління землями, передає державні землі за межами населенех пунктів у комунальну власність громад та передає фунції контролю від Держгеокадастру до відповідних місцевих органів;

(iv)               Законопроект №2370 «Про національну інфраструктуру геопросторових даних» (прийнятий в першому читанні) відкриває вільний доступ до даних земельного кадастру та забезпечує інтероперабельність (оперативний обмін) інформації між реєстром прав та кадастром;

(v)                Законопроект по простровому плануванню №2280 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо планування використання земель» (прийнятий в першому читанні) врегульовує питання встановлення меж громад; комплексного просторового планування територій громад (скасовує необхідність розроблення декількох, споріднених за змістом, видів містобудівної документації та документації із землеустрою);

(vi)               Законопроект та кроки по створенню Фонду гарантування кредитів для малих сільгоспвиробників, який покращить доступ малих виробників до кредитування (включно для купівлі сільгоспземлі). Законопроект по створенню та роботі Фонду вже розроблений і незабаром буде зареєстрований в Верховній раді. В Держбюджеті на потреби Фонду вже виділено 240 млн грн;

(vii)             Ведеться робота із реформування та запровадження більш ефективної та націленої на малі сільгосппідприємства державної підтримки (тут і тут можна більш детально ознайомитись з аналізом ефективності діючих програм);

(viii)           Ведеться робота по розбудові Аграрного реєстру, який спростить доступ до банківського фінансування; допоможе запровадити більш прозорі та ефективніші програми таргетованої державної підтримки, оцінювати їх ефективність, також цей інструмент сприятиме виправленню помилок у Держгеокадастрі;

(ix)               Ведеться робота по розбудові Системи моніторингу земельних відносин, яка серед іншого покликана забезпечити прозорість та відстежуваність земельних відносин та міститиме повну інформацію про перехід прав на землю, власників землі, вартість угод купівлі продажу та оренди, тощо. В тому числі за її допомогою можна буде отримати інформацію про концентрацію земель в одних руках.

Тепер про сам законопроект

Як вже вище зазначалось, закопроект справляє досить позитивне враження і вирішує покладенні на нього задачі: скасовує мораторій, прописує суб’єктність ринку сільгоспземель (питання іноземців відкладається до референдуму), дає можливість запуститись ринку кредитування, містить не надто жорсткі обмеження (що добре для отримання значного економічного ефекту) тощо. Зрозуміло, що запропонований варіант є компромісним і деякі рішення по своїй суті є політичною поступкою. Проте навіть за такого розвитку подій, це все ж таки кращий варіант, а ніж збереження статусу кво та продовження мораторію. Нижче ми все ж таки прокоментуємо декілька положень законопроекту, які варті додаткової уваги з боку законотворців.

А) Про передачу переважних прав на купівлю сільгоспземель

Згідно законопроекту, переважне право на придбання земельної ділянки може бути передано його суб’єктом (орендарем) іншій особі, про що такий суб’єкт має письмово повідомити власника земельної ділянки. Звичайно, така передача переважних прав є додатковим обмеженням або схема перешкоджання власнику земельних ділянок вільно продати земельну власність. Проте не зрозуміло, як ця норма буде реалізовуватись на практиці і в яких цілях, адже економічна доцільність такої норми вкрай сумнівна.

Механізм реалізації переважного права зафіксований в законопроекті №2194 (проголосований в першому читанні) і виглядає наступним чином: «... Орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, якщо інше не передбачено законом, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну...». Тобто, врешті-решт, власник земельної ділянки повинен отримати справжню ринкову ціну за свою земельну ділянку або від орендаря (суб’єкта переважного права) або від іншого суб’єкта ринку земель сільгоспприpначення. Таким чином, вартість передачі переважних прав суб’єктом такого права фактично дорівнює нулю,  не має економічного стимулу для такої транзакції. Відтак, ця норма видається «мертвонародженою» і не потрібно очікувати її масштабного використання, як про це «попереджають» деякі оглядачі.

Можливо, таким чином, нормотворці хочуть «захистити» тих, хто працює на суборенді або навіть і нелегально? Наприклад, на ринку є інформація, що з більше ніж зареєстрованих 30 тис фермерських господарств, реальними виробниками є лише 6-7 тис, а решта просто здає свою землю в суборенду іншим сільгоспвиробникам. Цю інформацію не можливо перевірити, але «диму без вогню» не буває і передача переважного права дала б можливість тим підприємствам, хто знаходиться на суборенді у фермерських господарств, викупити орендовані ділянки. Проте в будь-якому випадку, цю норму варто було б прибрати із законопроекту задля уникнення накопичення непотрібних бюрократичних процедур та транзакційних витрат.

Б) Встановлення мінімальної ціни продажу земельних ділянок (паїв)

Законопроект пропонує встановити до 2030 року мінімальну ціну продажу на приватні земельні ділянки (паї) на рівні нормативної грошової оцінки. Така норма може заблокувати або призвести до тінізації транзакцій із непривабливими земельними ділянками (розташованих далеко від населених пунктів, деградованих), ринкова ціна яких буде нижчою від нормативної грошової оцінки. Для приватних земель, ринок оренди земель сільгосппризначення в Україні успішно працює, тому капіталізована вартість оренди є свого роду природним індикатором справжньої мінімальної вартості земельних ділянок. Ставка капіталізації, враховуючи макроекономічну ситуацію та стан фінансового ринку України, наразі складає 4,5-5%. Це означає, що на територіях, де співвідношення вартості оренди до нормативно-грошової оцінки менше вищезазначеної ставки, справжня ринкова вартість земельних ділянок менше від нормативно-грошової оцінки. Відповідно, встановлення мінімальної вартості для таких ділянок на рівні НГО, може дещо блокувати обіг таких ділянок або призводии до тінізації обігу. Як показує Рисунок 1 нижче, такий сценарій доволі ймовірний для значної частини території сільгоспземель України – це значні території Полісся, Одещини та Херсонщини. Проте ця проблема буде зменшуватись по мірі зростання ціни на землю після відкриття ринку. Для решти території ціна продажу перевищуватиме НГО і норма про мінімальну ціну не обмежуватиме обіг.

Рисунок 1 Співвідношення орендної плати за с/г землю та нормативної грошової оцінки у 2018 році, %

Джерело: Держгеокадастр, дані сільгосппідприємств

В) Про обмеження надмірної концентрації землевласності на рівні громад та про обмеження в 10 тис га

Законопроект до другого читання вже не містить норми для запобігання надмірної концентрації земель сільськогосподарського призначення у власності однієї особи, яка пропонувалась в першому читанні на рівні 35 відсотків площі сільськогосподарських земель на території громади. Про важливість такої норми вже нооднарозово писалось і говорилось, оскільки надмірна концентрація землеволодіння[1] зменшує ефективність використання ресурсів, та впливає на роботу місцевих органів влади та розвиток громад (або на політико-економічне стан громад). І саме контроль концентрації на рівні  об’єднаних територіальних громад вартий особливої уваги, оскільки в економічній літературі ринок землі прийнято характеризувати як місцевий ринок і логічно було б в кожному окремому випадку обмежуватись межами саме об’єднаної територіальної громади. Межі звичайної громади, на відміну від ОТГ, видаються занадто «малим ринком» в даному контексті.

Запропоноване ж натомість негнучке обмеження в 10 тис га (чи будь-яке інше фіксоване значення) абсолютно ігнорує регіональне різноманіття умов. Наприклад, як це показує Рисунок 2, зі створених наразі 1023 ОТГ, в 364 ОТГ загальна площа сільгосподарських земель становить менше 10 тис га; і тільки в 152 ОТГ частка 10 тис га в загальній площі сільгоспземель ОТГ становить 35% або менше.

Всеосяжний та фіксований контроль над концентрацією землеволодіння на рівні 10 тис га в одні руки – є більше політичним рішенням, оскільки об’єктивних причин для такого контролю, які були б підтвердженні дослідженнями, фактами або міжнародним досвідом, - на це наразі немає. Натомість,  обмеження в 10 тис га, про які згадав Президент,  означатимуть суттєві економічні втрати для України, що додасть складнощів Уряду України досягнути зростання в 40% за наступні 5 років.

Кращим рішенням в такому випадку було б залишити 10 тис га в одні руки (як політичне та компромісне рішення обмеження концентрації землевласності на рівні країни), але одночасно зберегти/повернути норму про обмеження на рівні 35 відсотків площі сільськогосподарських земель на території громади.

Рисунок 2 Розподіл об’єдананих територіальних громад за площею сільгоспземель

джерело: власна на основі даних Держстату та https://decentralization.gov.ua/gromadas/gallery

Г) Про Фонд розвитку сільських територій

Прикінцевими положеннями законопроекту Кабінету Міністрів України доручається розробити проект Закону щодо створення у складі державного та місцевих бюджетів Фонду розвитку сільських територій, кошти з якого формуються, у тому числі, за рахунок частини коштів від продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної і комунальної власності та спрямовуються на видатки розвитку: інфраструктури, енергозбереження, освіти та медицини у сільській місцевості та реалізацію державних програм розвитку малих і середніх сільськогосподарських товаровиробників.

Створення Фонду фактично забиратиме ресурси в громад, отримані від реалізації комунальих та державних земель. Громади в будь-якому випадку використовують свої бюджети на розвиток своїх територій і з прогресом реформи децентралізації, вони це робитимуть краще і відповідальніше. Фонд в цій системі виглядає як «п’яте колесо».

З іншого боку, Фонд може бути використаний сільгоспвиробниками - покупцям земельних ділянок державної і комунальної власності, «повернути» собі сплачені кошти з Фонду через різноманітні програми.

Д) Про іноземців та 50 км зону

Законопроектом пропонується заборонити іноземцям (фізичним та юридичним особам) на постійній основі набувати у власність земельні ділянки, розташовані ближче 50 км від державного кордону України, не зважаючи на результати реферундуму щодо можливості іноземцями набувати у власність дільянки сільгосппризначення.

Зрозуміло, що питання доступу іноземців до купівлі сільгоспземель України – це більше політичне питання, оскільки в економічному плані Україна втрачатиме можливості додаткового економічного зростання. Проте нераціональним видається дискримінація територій України по наближенню до кордонів України. Якщо іноземцям дозволено буде купувати сільгоспземлі за результатами референдуму, то прикордонні територій (в межах 50 км зони) матимуть менші можливості розвитку через менший попит. І мова йде про значні території. Просто для ілюстрації, міста Харків, Суми, Чернигів, Мукачево, принаймні половина Одеської області (враховуючи особливість форми області) попадають в 50 км зону. Відстань з півдня Вінницької області в районі Могилів-Подільского до відповідної крайньої північної точки складає близько 300 км (найвужча частина України), тобто фактично третина території в цій частині України попадатиме в 50 км зону.

---

[1] Deininger, Klaus. 2003. Land policies for growth and poverty reduction. A World Bank policy research report. Washington, DC : World Bank Group. http://documents.worldbank.org/curated/en/2003/06/2457830/land-policies-growth-poverty-reduction

Високі ціни на агросировину та форвардні контракти

Мав нагоду долучитись до поважної дискусії (відео) навколо форвардних контрактів (див відео та реліз в коментарях). Дякую Миколі Горбачьову та Сергію Іващенку за запрошення! 

Чому це важливо? Графіки цін на сою та кукурудзу нижче красномовно свідчать про причину. Ціни з початку сезону нового сезону злетіли до стелі. Багато зерна та олійних були законтрактовані задовго до врожаю за наперед зафіксованою ціною (форвардними контрактами). Оскільки реальні ціни виявились значно вищими за вже законтрактованими цінами, досить багато сільгоспвиробників вирішили ці контракти не виконувати, а скористуватись цьогорічною конюнктурою, щоб заробити більше. В цифрах: Микола повідомив, що біля 6-7 млн тон кукурудзи було законтрактовано за форвардом і десь біля 30% з них буде не виконано. Це не мало – біля 10% всього обсягу зібраної кукурудзи цього року. Цікаво також і те, що «винуватці» невиконання контрактів є і серед відносно невеликих господарств (6-7 тис га) та і серед агрохолдингів, які торгуються на міжнародних біржах. 

Що в цьому випадку потрібно робити? Учасники ринку (банки, юридичні фірми та трейдери) вважають, що ринок з цим впорається, хоча транзакційні витрати зростуть через втрату репутації та можливу короткострокову недовіру до форвардів, але наразі для форвардів мало альтернатив.

Я поділився декількома думками з цього приводу:

1)  Невиконання контрактів – погано для економічного зростання як сектору, так і економіки вцілому, - щодо цього було проведено багато досліджень.

2)  Яка роль держави в такій ситуації? Тут мені видаються важливими два моменти:

    a.  Наразі уряду не потрібно робити різких рухів/не втручатись, бо нічого доброго з цього не вийде. По-перше, бізнес каже, що він сам може впоратись з цією ситуацією. По-друге, уряд наразі просто не проможний адекватно реагувати на такі речі банально в силу відсутності на держслужбі відповідних кадрів, в першу чергу на рівні аналітичної підтримки. Ну і по третє, в уряду дуже поганий трек-рекорд (або послужний список) подібних кроків. Максимум, що може зараз зробити уряд – це створити майданчик для обговорення проблематики або виступити посередником між сторонами конфлікту.

    б.  Уряду потрібно працювати в довгу. Графіки демонструють, що подібні цінові аномалії – не рідкість на сировинних ринках, тому потрібно працювати над більш фундаментальними речами – такими як доступ до фінансування (запуск ринку землі, фонд гарантування кредитів) та розвиток інструментів управління ризиками (перезапуск агрострахування). Форварди наразі виконують ці дві функції, в тому числі через відсутність доступу до кредитів (для малих особливо) та агрострахування

Трішки історії. Спалах цін на початку 70х років (див Рис 1) був пов'язаний із початком масового імпорту Сов’єтами зернових, власного зерна не вистачало.

Детінізація в АПК

(текст від 4го лютого)

Сьогодні на порядку денному Верховної ради стоїть голосування за «сімейство» законопроєктів №3131 щодо детінізації виробництва агропродукції. Їх ідея полягає в запровадження мінімального рівня податків, які мають стягнуті з гожного гектара сільгоспземель.

Про це вже багато було написано, можна просто зазирнути до мене в стрічку або до мого телеграм-каналу. Це питання набуло особливого резонансу після публікації на Deutsche Welle. Я особисто досить негативно ставлюсь до цієї ініціативи. Нещодавно ми з колегами закінчили досить розлоге дослідження по розвитку малого фермерства (за підтримки ЄС), де багато уваги приділили питанню детінізації в АПК, аналізу законопроектів №3131 та №3131д, будь-ласка, завантажуйте, знайомтеть. Сподіваюсь, що депутати ухвалять рішення виходячи із наявної аналітичної інформації та фактів, а не під тиском потужного лобі. Англійська версія дослідження тут.

Зараз буквально три речі тезово, чому мені не подобається ця ініціатива:

1)  Як і у випадку із законопроєктом №3656 про запровадження зменшеної ставки ПДВ (з 20% до 14%) на агропродукцію, тут також не має єдиної підтримки серед аграрної спільноти. Якщо у випадку ставки ПДВ відбулось протистояння трейдерів/великих та середніх виробників рослинницької продукції проти тваринників/переробників та дрібних виробників, то в данному випадку відбувається чітке протистояння між великим/середнім агробізнесом та малим фермерством

2)  Запропоновані методи боротьби із детінізацією

•  це більше поліцейські/насильницькі способи боротьби, проте сучасна фахова література стверджує про неефективність таких заходів

•  є реакцією на наслідки, але не на причини тінізації, яких доволі багато

3)  Як наслідок, за нашими розрахунками, вся Україна залишиться тільки в мінусі. Також, це стане загрозою подальшому розвиткові малого фермерства, що особливо турбує перед запровадження обігу земель сільгосппризначення цього року.