Зерновий ринок, форвард та мінімальні ціни

Дві значні події зараз відбуваються на ринку зерна, точніше це один і той же взаємопов’язаний ланцюг подій. 

✅Перше. Проблеми із виконанням форвардних контрактів сільгоспвиробників перед трейдерами. Грубо кажучи, сільгоспвиробники продали частку свого майбутнього врожаю зернових трейдерам ще навесні за ціною 160-170 дол за тону, щоб можна було профінансувати весняно-польові роботі і «пообіцяли» віддати це зерно, коли зберуть. Але сталось так, що знедавна, через глобальні фактори, ціна поповзла вгору за відмітку в 200 дол за тону і тепер сільгоспвиробники вже розуміють, що втрачають 40 дол за тону, якщо виконають контракт і хочуть зробити як в тому прислів’ї «я ж господар свого слова: хочу даю слово, а хочу забираю назад», тобто намагаються не виконувати форвардний контракт. Звичайно, сільгоспвиробникам особливо на півдні важко цього року виконати контракти через погану погоду та посуху. Це окрема тема і я впевнений тут ринок сам знайде вихід з ситуації. Все що тут може зробити держава – це думати наперед, - а саме розвивати ринок аграрного страхування та кредитування. Адже форвард або трейдери наразі замінюють або допомагають виправити проблеми із кредитуванням аграріїв (особливо малих та середніх), які спровоковані недолугими діями держави впродовж останніх 20 років (в першу чергу із мораторієм на землю). Також ще можна думати і реально діяти над розвитком аграрної біржової торгівлі – теж фактично загубленої грубим втручанням держави в ринок та в біржову діяльність, згадаймо, наприклад, про сертифікацію експортних контрактів на державній аграрній біржі до початку десятих. 

✅Друге. Зараз деякі нардепи хочуть знову розпочати регулювати ринок із метою допомоги сільгоспвиробникам із доходами і хочуть запровадити мінімальні ціни на зерно. Самого тексту законопроєкту ще нема (хоча вже видно, що зареєстрований), але сама згадка про мінімальні ціни на зерно – це вкрай шкідлива річ, яка тільки шкодитиме в першу чергу виробникам. Мінімальні ціни потрібно буде підтримувати або інтервенційними закупками (на що в Україні просто нема фінансових ресурсів) або адміністративно (на що нема контролюючих ресурсів). Тобто, врешті-решті, збільшититься ризик ведення зернового бізнесу, за що в кінцевому випадку заплатить сільгоспвиробник меншими закупівельними цінами. Це класика жанру, по-іншому не буде і ніколи не було. Як тільки держава починає втручатись в зерновий ринок із благородною метою допомогти фермерам, вони обов’язково від цього перші ж і постраждають. 

Для демонстрації цього факту - нижче два графіки із експортними та внутрішніми цінами на продовольчу пшеницю та спредом між ними. Як тільки є якісь втручання, одразу спред злітає вгору, стає більш волатильним і сільгоспвиробники отримують менше (лише 50% експортної ціни). Як тільки втручання зникають і ми «довіряємо» невидимій руці ринку – сільгоспвиробники одразу отримують більше, їх доходи стають менш волатильними і більш прогнозованими.

Дрібні фермери - сироти аграрної політики останніх 20 років

Вчора на запрошення видання Агробізнес сьогодні (Олександр Горда) поспілкувались про Ринок землі сільськогосподарського призначення в Україні, та підтримку аграріїв у 2021 році та інші важливі питання аграрної політики України.

З розмови хотів би наголосити на одній важливій тезі: дрібні фермери або мікропідприємці, як клас сільгоспвиробників, для мене виглядають такими собі сиротами в нашій аграрній політиці впродовж останніх 20 років. Сиротами в частині того, що на ділі ніхто особливо не приділяв належної уваги їх розвитку. Основні важливі чи основоположні політичні заходи, які були ухвалені починаючи з 1999-го року, всі вони були або проти дрібного фермерства або давали більші переваги середнім та великим сільгоспвиробникам. Зокрема, з моєї точки зору, це: 

1) сприятливі для великого бізнесу значні податкові пільги починаючи з 1999 року. Фіксований сільгоспподаток та спецрежим ПДВ це є значна податкова пільга для виробників. Але обидві пільгові режими надають непропорційно більшу підтримку більш продуктивним - тобто середнім та великим сільгоспвиробникам, тим самим неявно надаючи перевагу великому агробізнесу в Україні. 

2) заборона на купівлю-продаж сільськогосподарської землі з 2001 року. Основним наслідком мораторію є практично нерозвинений сектор фінансування аграрного секору під заставу землі. І це попри те, що дрібні фермери працювали переважно на власній землі, проте не могли використовувати її для залучення фінансування для свого розвитку

3) спрямована на великі господарства державні субсидії. Про це вже дуже багатот написано, див наприклад тут

4) кричуще недофінансування суспільних благ, інвестицій в сферу аграрний знань та інновацій. Надання суспільних благ в селах, включно з дорогами, медичними послугами, чистою воду та школами; інвестування в аграрні дослідження та дорадництво є фактично стрижнем підтримки дрібних сільгоспвиробників. Коли цього нема, то дрібні від цього потерпають непропорційно більше за середніх та великих.

І зараз перед запровадженням ринку землі вони також знаходяться в гіршому становищі, і саме їх підтримка є основним запобіжником проти надмірного накопичення земель та кращого функціонування ринку землі (детальніше див тут)

Лінк з відео

Конкурентноспроможна та ефективна транспортна система України

Позавчора (27 жовтня) випала нагода модерувати панельну дискусію на міжнародному онлайн форумі TRANS EXPO ODESSA 2020 на тему «Конкурентоспроможна та ефективна транспортна система України: синергія поєднання потенціалу всіх видів транспорту». Нижче – поважні учасники панельної дискусії та теми доповідей. Одразу хочу сказати, всі доповіді були доволі цікавими і дискутабельнами (в плані такі, які мотивують до запитань та обговорень). Нижче зупинюсь на деяких деталях дискусії, які хотів би виділити. 

Спочатку (для затравки), я зовсім коротко спробував дати оцінку теперішньому стану транспортній системі з позиції обслуговування економіки України: 

✅Україна генерує значно більші показники обсягу транспортування на одиницю ВВП порівняно з іншими країнами Європи. Це означає, що врешті-решт, споживачі змушені платити забагато за споживчі товари, а виробники отримують менші доходи. Для прикладу, сільгоспвиробник зернових зараз отримує біля 70% експортної ціни, в той час як в США американський фермер 85%, а в ЄС європейський всі 90%

✅Логістична/транспортна система України вимагає значного оновлення та інвестицій для підтримки подальшого економічного розвитку країни (див рис із порівнянням із Німеччиною та Польшею). Слабкі місця української логістики також відображені у її низькому місці в Індексі ефективності логістики Світового банку (див рисунки нижче). Особливо, Україна відстає у якості торгівельної та транспортної інфраструктури (наприклад, порти, залізничні шляхи, дороги, інформаційні технології - ‘Інфраструктура), у ефективності митних та прикордонних процедур оформлення ('Митниця') та у компетенціях та якості логістичних послуг — автомобільні вантажні перевезення, експедиція, митне брокерство ('Якість та компетенції логістики’). 

Тепер цікаві тези від спікерів, з моєї точки зору:

☝️Франтішек Буреш – член правління АТ «Укрзалізниця»: йде робота в напрямку вертикального розділення УЗ на окремі бізнес одиниці (за європейською моделлю https://t.me/oleg_nivievskyi/50). Це дозволить покращити ефективність та вартість перевезень як вантажних, також і пасажирських. Проте інвестиції в залізничку інфраструктуру – вкрай важливе питання, де має бути задіяний держбюджет і потрібно віднаходити механізми залучення приватних інвестицій в інфраструктуру (на основі державно-приватного партнерства, наприклад)

☝️Іштван Хайнцінгер - головний економіст регіональних транспортних програм, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ): ЄІБ вже інвестує і планує інвестувати в транспортну інфраструктуру України. Наразі всі інвестиційні потреби в інфраструктуру оціночно сягають до 500 млрд євро. Але однією з головних перешкод наразі є регуляторне середовище, наприклад відсутність закону про внутрішні водні шляхи, певний безлад в управлінні портовою галуззю, не реформований залізничний сектор тощо.  

☝️Дмитро Очколяс, ведучий партнер Міжнародної юридичної служби INTERLEGAL: для створення та функціонування логістичних хабів може підійти модель ТПР (териотрії пріоритетного розвитку), але з фокусом не на податкові пільги та привілеї. До речі я в попередніх дописах писав вже про фактори успізу СЕЗів/ТПРів у світі (https://t.me/oleg_nivievskyi/44).

☝️Аднан Рахман керівник проекту «Підтримка органів влади України в розробці національної транспортної моделі та майстер-плану» (проект фінансується ЄС). «Розвиток конкурентоздатного та ефективного транспортного сектору в Україні». Мені сподобалась тріада факторів/передумов ефективного транспортного сектору: thinkware, software and hardware. Особливо в частині thinkware, яка означає наявність даних та кваліфікованих кадрів робити політику на основі даних та фактів, робити адекватну аналітику та дослідження. Аднан був дуже здивований, що в Україні вони не змогли знайти адекватних спеціалістів із побудови Транспортної моделі України. Зі свого боку, так хочу з цим погодитись на всі 100% і саме це відзначив вище. Томі навесні наступного року в Київській школі економіки  (разом із Андрій Шкляр, ЦТС) ми запускаємо новий курс з транспортної економіки!

☝️Віктор Довгань, експерт проекту «Підтримка органів влади України в розробці національної транспортної моделі та майстер-плану». Дуже сподобався підхід – все, що можна приватизувати/аутсорсити в приватні руки – треба робити, крім інфраструктури, держава має забезпечувати безпеку перевезень на воді, морі, залізниці та автодорогах.

Учасники панельної дискусії та теми доповідей:

Франтішек Буреш – член правління АТ «Укрзалізниця»

Траян Кебелєу, Посол, Заступник генерального секретаря Постійного міжнародного секретаріату ОЧЕС

Іштван Хайнцінгер - головний економіст регіональних транспортних програм, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) . «ЄІБ – надійний партнер з фінансування проектів транспортної інфраструктури України»

Дмитро Очколяс, ведучий партнер Міжнародної юридичної служби INTERLEGAL. «Удосконалення нормативно-правової бази розвитку інтермодальних, мультимодальних перевезень, транспортної логістики, законодавчі аспекти створення та функціонування логістичних хабів»

Аднан Рахман та Віктор Довгань, проект «Підтримка органів влади України в розробці національної транспортної моделі та майстер-плану» (проект фінансується ЄС). «Розвиток конкурентоздатного та ефективного транспортного сектору в Україні»

Філіп Свенс – Президент ДП «КТО». «Створення відкритого доступу та ефективних інтермодальних послуг в Україні»

Микола Здвижков, Віце-президент Capital Times. «Залучення фінансування в логістичні проекти»

Михаль Супак – менеджер по роботі з ключовими клієнтами, порт Гданьск.  «Гданьск – інтеграційна платформа для різних видів транспорту в контексті логістичного ланцюга між Балтійським и Чорним морями»

Яцек Пєхота - Президент Польсько-Української Господарчої Палати.  «Польсько-українські економічні відносини. Перспективи та напрямки співпраці»

Про агрокредитування в США та Україні

В минулу пятницю мав змогу відвідати бізнес форум BRIDGES Business forum 2020, організований Аграрним Дорадчим Центром БРІДЖЕС. Крім інших цікавих презентацій та дискусій, хочу окремо зупинитись на презентації проф. Браяна Бріггемана (Канзаського державного університету, США) про аграрне кредитування в США та дякими коментарями щодо агрокредитування в Україні

Багато цікавинок та деталей - в презентації, тут я хотів би виділити важливе:

1️⃣В США кредитуванням займається багато інституцій, це: 

- банківський сектор,  

- Фермерська кредитна система (фінансований державою фінансовий кооператив), 

- кредитні спілки, 

- постачальники матеріально-технічних ресурсів та інші. 

Графіки нижче демонструють структуру кредитування за кредиторами в 2018 році та динаміку боргу аграрного бізнесу в США. В 2020 році ринок кредитування агробізнесу складає 434 млрд дол США або майже $1190/га. Для порівняння, в Україні наразі лише 67,5 млрд грн або грубо 2,4 млрд дол США (в 200 разів!!! менше ніж в США). 

2️⃣По структурі кредитів (по забезпеченню, див нижче) він розподілений майже порівну між кредитами, які видаються на основі доходності ведення агробізнесу (non-real estate), та  під заставу сільгоспземлі (real-estate debt). Як бачимо, під заставу землі (real-estate debt)  в 2020 році було 280 млрд дол США або 770 дол США на 1 га сільгоспземель. В нас же кредитування під заставу сільгоспземлі фактично дорівнює нулю і все завдяки майже 20-річному мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення. Дивно, насправді, що за такого стану з кредитуванням галузі по продуктивності ми відстаємо від США лише в 2-3 рази:)

Рефома Укрзалізниці: американська модель проти європейської

Не думав про це сьогодні писати, але рекомендація мого поважного та старшого колеги Расcелла Піттмана статті про реформу залізниці в США змінила плани. Чому це важливо? Бо рекомендована стаття важлива в контексті теперішньої реформи Укрзалізниці і демонструє особливості реформи залізниці в США та просто разючі результати, які це дало.

Нагадаю, що наразі в Україні запроваджується (дуже повільно) так звана Європейська модель реформи та роботи залізниці, згідно до Угоди про Асоціацію з ЄС   (додаток XXXII Угоди та законопроєкт 1196-1). Суть європейської моделі/реформи (законопроекту 1196-1) полягає у «вертикальному розбитті» застарілої та вертикально-інтегрованої державної монополії Укрзалізниці на монопольного оператора/утримувача залізничної інфраструктури та принаймні одну компанію перевізника вантажів та пасажирів, яка конкуруватиме з іншими приватними первізниками. Звичайно, це буде значним кроком вперед, оскільки це значно покращить за рахунок конкуренції питання навності ятяги, вагонів та ефективності переверезень. Проте, це не вирішить в рівній мірі важливе питання інвестицій в застарілу інфраструктуру, якою буде володіти все та ж монополія і встановлювати вартісь (навіть) доступу до інфраструктури.   

Американська модель дозволяє питання інвестицій в інфраструктуру ефективно вирішити. Ця модель передбачає «горизонтальне розбиття» державної монополії на декілька вертикально інтегрованих компаній (операторів інфраструктури та перевізників), які конкурують між собою географічно або на паралельних напрямках ціною та якістю послуг за клієнтуру – вантажовідправителів. Ця модель виявилась супер успішною в частині залучення інвестицій в розвиток інфраструктури, вартості та якості перевезень в США, Канаді та Мексиці. Вартість перевезень, наприклад, в реальних цінах впала на 45% з 80х років до 2016 року (див рис нижче, хоча номінально вона дещо зросла з 2004го року).

Мені видається американська модель більш адекватною до українських реалій, оскільки в ній більше конкуренції і менше регулювання. Проте навіть за європейської моделі це буде значний прорив для реформи управління та функціонування галуззі. А проблему інвестицій в інфраструктуру можна спробувати вирішити за рахунок державно-приватного партнерства.

Список цікавої, на мій погляд літератури з цього приводу:

Расселл Піттман

Реформа Укрзалізниці: Обговорення двох хороших способів створити сонкуренцію

Реформувати та оживити Укрзалізницю. Укрзалізниця може використовувати американську модель для реформ. Відповідь на статтю Джефферсона Сінклера

Джеферсон Сінклер

Реформа залізниці: інфраструктура та інвестиції

Як Приватизувати Українську Залізницю?

Світлана Заболоцька

ПозаШтатний План, або Чому для Української Залізничної Реформи Неприйнятна Модель Сполучених Штатів

Також раджу ознайомитись із 6-ма зовсім свіжими консультаційними дослідженнями Світового банку щодо реформи Укразалізниці

Ukraine - Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Summary Report - Using Market Opening to Catalyze Railway Reforms

Ukraine - Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Policy Note 1 - Preparations for the Opening of Ukraine’s Rail Cargo Market 

Ukraine - Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Policy Note 2 - Managing Loss-Making Mainline Passenger Services

Ukraine – Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Policy Note 3 - Selected Cargo Business Issues

Ukraine – Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Policy Note 4 – Debt Management

Ukraine – Ukrzaliznytsia Modernization Strategy : Policy Note 5 - Infrastructure Asset Management

Ще один земельний скандал або вже не 42 млн га

 Крім послання Президента до України, іншою знаковою подією сьогодні, як на мене, стало інтерв’ю голови Держгеокадастру Романа Лещенка одразу на декількох медіа майданчиках про безлад в галузі земельних відносин і масштаби дерибану державних земель і статистичних нестиковок. Добре, насправді, що Роман про це так відкрито і сміливо говорить і піднімає багато вкрай важливих питань. Я про це робив окремий допис. 

Розлогі інтерв’ю вийшли на УкрПравді та Латифундисті. На Укрправді ще буде друга частина. 

Проте на фоні дуже позитивного враження про дії та заяви Романа, в мене деякі цифри не б’ються і з цього приводу «мучают смутные сомнения»:

 ☝Роман говорить про те, що з 2013 по 2019 роки по безкоштовній приватизації було приватизовано всього лише 700 тис га, в той час як з інших джерел (в тому числі через веб-скрепінг сайту Держгеокадастру) ми виявили, що тільки з 2016 по 2019 роки в держави «зникло» 1,32 млн га, на додаток до 1,7 млн га переданих Гройсманом в комунальну власність. Була стаття на УкрПравді. 

☝ Також залишається відкритим питання про долю близько 5 млн га держземель, яких недонарахувались в Держгеокадастрі. З іншого боку Роман сам говорить про те, що вони «ми зробили аудит існуючого з 2013 року електронного реєстру лише на 27%». Тобто аудит електронного реєстру ще не до кінця зроблений, проте є ще і записи до 2013 року, які ще не перенесли до електронного реєстру. Ми коли робили Моніторинг земельних відносин за 2016-17 рр, в кадастрі було зареєстровано менше ніж 20% держземель. Можливо ще можна буде побачити хоч частину з цих «зниклих/необлікованих» 5 млн га. 

☝Далі незрозуміла і абсолютно скандальна теза про те, що «Треба публічно сказати громадянам України, що земель сільськогосподарського призначення в Україні менше 33 млн. У нас немає 42 млн га земель». Це ще один національний скандал, як на мене. Оскільки до останнього року (до позаминулого) за формою статзвітності 6-зем та до сьогодні в Держкомстаті ми всі «знали», що у нас 42,7 млн га сільгоспземель. А зараз виходить тільки 33 млн га!!!  Куди тоді зникли ці майже 10 млн га сільгоспземель? Змінили своє цільове призначення?

Спеціальні економічні зони – фактори успіху та міжнародна практика

Нещодавно Президент України Володимир Зеленський оголосив, що одним з питань опитування, що буде проводитись одночасно з місцевими виборами 25 жовтня буде питання створення Вільної (Спеціальної) економічної зони (СЕЗ) на Донбасі. В цьому матеріалі ми обговоримо, навіщо створюються СЕЗи, яка міжнародна та українська практика використання цього інструменту, про підводні камені, найкращі практики та ключові фактори успіху СЕЗ.

Для чого створюються СЕЗи

СЕЗ – чітко географічно визначена територія з власними адміністративними установами, в якій оперують компанії-резиденти, де діє спеціальний правовий режим ділової активності, а також спеціальна державна політика щодо землевідведення для потреб території.

Загалом СЕЗи не є українським винаходом. Відповідно до Світової доповіді про інвестиції (підготовленої ООН в 2019 році) СЕЗи використовуються у понад 140 країнах, майже в 75% країн, що розвиваються та майже в усіх країнах з перехідною економікою. Найбільш популярні цілі створення таких зон – це залучення іноземних інвестицій (в тому числі і на проблемних територіях), налагодження міжнародної та регіональної співпраці, створення нових робочих місць, розвитку територій навколо СЕЗ, експериментування з регулюванням ділової активності.

Дизайн СЕЗів

Зазвичай, дизайн СЕЗів складається з трьох стовпів/пакетів: 1) пакет фіскальних стимулів, 2) пакет нефіскальних стимулів та 3) інфраструктура.

 -       Фіскальний пакет. Зазвичай це пільгові податкові режими. Компанії, що оперують на території СЕЗ, часто звільнені від сплати податків на пробуток, ПДВ та інших.

-  Нефіскальний пакет. Зазвичай включає спеціальні митні режими (із більш ефективним митним адмініструванням), а в окремих випадках – безмитний імпорт засобів виробництва; полегшені умови для реєстрації та ведення бізнесу.

- Інфраструктурний пакет. Це забезпечення території СЕЗ необхідною інфраструктурою, включаючи відведення земельниз ділянок, наявність комунікацій, а в окремих випадках – навіть вже побудованих «заготовок» під фабрики. При цьому доступ до інфраструктури легший та надійніший, ніж в решті локацій.

Що працює

Не дивлячись на поширений дизайн і ці три пакети підтримки розвитку бізнесу в СЕЗах – не всі вищеперераховані інструменти сприяють досягненню цілей СЕЗ. Автори дослідження, проведене на вибірці 77 країн, котрі використовують СЕЗ зазначають, що якісна інфраструктура та сприяння торгівлі сприяють успіху СЕЗ, в той час як податкові пільги не мають значущого ефекту на розвиток СЕЗ. Розвиваючи цю думку,  Азійський Банк Розвитку зазначає, що не дивлячись на широке використання фіскальних інструментів підтримки – їх ефективність є сумнівною та може призводити до гонитви за рентою.

Також для покращення роботи «нефіскального пакету стимулів» наразі найкращою практикою вважають принцип «єдиного вікна», наявність одного органу, котрий безпосередньо відповідальний за всю комунікацію між інвесторами та державними органами, та швидкість надання державою послуг в СЕЗ.

Інші важливі характеристики СЕЗів

Окремо для досягнення цілей СЕЗ ключовими є характеристики самої зони – її розміри, сектори економіки, під які «заточена» СЕЗ, локація СЕЗ, а також послуги доступні та інфраструктура зони. Економічні зони, орієнтовані на високотехнологічне виробництво є менш успішними, ніж орієнтовані на низькотехнологічне виробництво. При цьому більші за розміром економічні зони розвиваються швидше. Також локація має значення в контексті доступу (включаючи і фізичну дистанцію) до ринку праці та ринків збуту та необхідної інфраструктури, таких як порти. Близькість до великого національного ринку є важливою перевагою для інвесторів, що прагнуть ввійти на цей ринок.

Історія СЕЗів в Україні

У 1992 році в Україні був прийнятий закон про створення і функціонування спеціальних економічних зон. Згодом почали з’являтися «території пріоритетного розвитку» (ТПР), котрі хоч і не підпадають цілковито під визначення СЕЗ, але їх вплив був абсолютно ідентичний впливу спеціальних економічних зон в Україні.

Впродовж 1995-2000 рр. було створено 12 СЕЗ та ТПР в 8 регіонах. Головне, чим відрізнялися СЕЗ від звичайних територій України – пільговий податковий режим. Суб’єкти господарювання були звільнені від оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інвестиційних проектів, від оподаткування інвестицій, сплати ввізного мита та податку на додану вартість при ввезені сировини, матеріалів, устаткування, обладнання та комплектуючих. Також компанії були звільнені від плати за землю та сплати зборів до окремих бюджетних фондів. До того ж була пільгова ставка податку на прибуток.

При цьому єдиним послабленням регулювання (тобто – єдиним полегшенням умов для ведення бізнесу) була відсутність обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті.

При таких податкових пільгах, де-факто жоден нагляд над СЕЗ не здійснювався.

Поєднання відсутності нагляду з масштабними податковими пільгами призвело до широкого використання СЕЗ для ухиляння від сплати податків та контрабандного ввозу товарів, котрі потім вільно продавалися на території України.  У 2005му році всі податкові пільги в СЕЗ були відмінені.

Відповідно до звіту Світового Банку 2008 року – СЕЗ були розташовані не в оптимальних локаціях, а також не мали інвестицій в інфраструктуру. Окрім того, суттєва частка інвестицій в ці зони – це результат реалокації капіталу, а не нові інвестиції.

Висновки

СЕЗ є розповсюдженим інструментом, який, в тому числі, дозволяє експериментувати з дизайном політик. Саме СЕЗ часто виступають пілотними зонами для спрощеного адміністрування бізнесу та налагодження ефективної співпраці між бізнесом та державою. Проте ефективність використання СЕЗів як інструменту політики надзвичайно сильно залежить від цілей створення СЕЗ, дизайну того, як саме СЕЗ буде виглядати та наскільки гнучким до змін цей дизайн буде.

для LIGA

Де знаходяться 750 тис га деражвних сільгоспземель

В попередньому пості я говорив про 750 тис га, які залишаться в держвласності після передачі 2 млн га громадам за Указом Президента. Роман Лещенко вчора опублікував розподіл цих 750 тис га (скільки і в кого вони знаходяться в постійному  користуванні)

Майже половина сидить в НААН - ще один агрохолдинг. Про НААН зроблю окремий допис

Землю — ОТГ! Масштаби зловживань з держземлями і подальші кроки

Вчора Президент України підписав Указ про передачу державних сільгоспземель в комунальну власність громад. Передано буде більше 2 млн га. Після цього в державній власності залишається тільки 750 тис га! І не зрозміло куди ділось майже 5 млн га держземель. Також важливо, щоб цей позитивний крок не загальмував ухвалення інших вкрай важливих законів в сфері земельних відносин.

Масштаби зловживань із державними сільгоспземлями

Про масштабність зловживань із державними сільгоспземлями можна було тільки здогадатись із різноманітних історій та крихт статистичної інформації. Але те, що вийшло насправді перевищило всі уявні кордони:

• Спочатку ми дізнались, що маємо в Україні 10,5 млн га державних сільгоспземель, але менше ніж 20% цієї землі зареєтровано в Державному земельному кадастрі.
• Далі стало відомо, наскільки держава поганий господар на землі, яка знаходиться у її власності.
• Потім всі дізнались, що впродовж останніх 2 років, обсяг державних земель зменшився на 3 млн га. Частина цих земель (1,7 млн га) була передана в комунальну власність обєднаних територіальних громад в 2018/19 рр. Проте решта (1,3 млн га) була приватизована через безоплатну приватизацію.
• Ще з одного наступного дослідження ми дізнались, що державна сільгоспземля зникає зі швидкістю 10 тис га в місяць і що в Україні вже давно не 10,5 млн га держземель (а менше за 7 млн га)

Проте вчорашнє повідомлення Романа Лещенка про те, що у державній власності залишилось тільки біля 3 млн га з 7 млн га  - перевищило всі (принаймні мої) очікування. Тепер зрозуміло в певній мірі, чому був і є такий шалений супротив запровадженню цивілізованого ринку купівлі-продажу сільгоспземель.

Чому цей крок важливий і варто продовжувати далі

В міжнародній практиці та прикладній економічній літературі є усталена думка, що більш доцільно дотримуватись децентралізованого підходу до управління земельних ресурсів і «моделі» ринку землі, оскільки:

• ринок землі та земельні ресурси це переважно локальний ринок та середовище із різноманіттям своїх особливостей і, груба кажучи, чиновник з Києва не спроможний вирішити долі земельних ділянок у віддаленній ОТГ Закарпаття чи Одеси.
• під впливом територіальної конкуренції, це дозволить локалізувати та збалансувати соціальний та економічний аспекти управління земельними ресурсами на місцевому рівні та протидіяти корупції
• обовязкова умова успішності: якщо на місцевому рівні існують прозорі механізми прийняття рішень і місцеві громади відповідають за результати своїх рішень. А це в Україні є і успішно розвивається через реформу децентралізації. Крім того, перші емпіричні оцінки результатів реформи децентралізації досить обнадійливі і свідчать про успішність реформи. Наприклад в дослідженні Гарусь та Нів’євського (2020) спостерігаємо чистий статистичний ефект того, що: 1) громади збирають більше податків після об’єднання в ОТГ, 2) ОТГ більше витрачають на розвиток інфраструктури, 3) спостерігається ефект економії на масштабі – зменшення видатків на органи місцевого самоврядування

Подальші кроки

Після цього варто ще з більшим завзяттям просувати далі пакет реформ в сфері земельних відносин та запровадження повноцінного та прозорого ринку сільгоспземель в Україні. В першу чергу це законопроєкти:

1. №2194 – "Дерегуляційний та децентралізаційний" законопроєкт, ухвалений в першому читанні, спрощує процедури передавання земель, децентралізує управління землями, передає державні землі за межами населених пунктів у комунальну власність громад та передає функції контролю Держгеокадастру відповідним місцевим органам. Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики підтримав 6го жовтня законопроект до другого читання.
2. №2195 – законопроєкт щодо електронних аукціонів, ухвалений в першому читанні законопроєкт, запроваджує прозорий процес земельних електронних аукціонів та зобов'язує продавати державні та комунальні землі винятково через такі аукціони.
3. №3205-2 – законопроєкт про створення та діяльність Фонду гарантування кредитів, який вкрай необхідний для покращення доступу малих сільгоспвиробників до кредитування, у тому числі для купівлі аграрної землі.
4. №3012-2 – «приватизаційний» законопроєкт, який встановлює принципи та формулу розподілу земель при приватизації сільгоспугідь державних та комунальних підприємств
5. №3295 – законопроєкт про створення та діяльність Аграрного реєстру, який в першу чергу передбачений для прозорого розподілу субсидій. Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики 30 вересня підтримав законопроект до другого читання.

Для Агропорталу

Державний аграрний реєстр — шанс отримати прозорішу, справедливішу та ефективнішу держпідтримку

Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики 30 вересня підтримав до другого читання законопроект № 3295 "Про державну підтримку сільського господарства України» та інших законів Україні щодо функціонування Державного аграрного реєстру та удосконалення державної підтримки виробників сільськогосподарської продукції" або простими словами ЗП Про Державний аграрний реєстр.

В дописі для Agroportal коротко про те, чому це важлий законодавчий крок та ініціатива

Законопроєктом №3295 запроваджується інноваційний інструмент кращого доступу до програм державної підтримки (особливо для малих сільгоспвиробників) та прозорого використання коштів цих програм.

Що таке (Державний) Аграрний реєстр

Аграрний реєстр не є реєстром у класичному його вигляді (тобто, де зберігаються дані щодо параметрів, наприклад, земельної ділянки — як у Державному земельному кадастрі, чи щодо прав власності на них — як у Реєстрі прав на рухоме та нерухоме майно). Аграрний реєстр — це сервісна система або свого роду електронний кабінет агровиробника. В цьому кабінеті будь-який аграрій (навіть офіційно не зареєстрований) зможе вказувати дані про себе, проте натомість отримувати сервіс з боку реєстру — отримувати всю інформацію про програми підтримки, які може запропонувати йому держава, зважаючи на його параметри.

Із подальшим розвитком Аграрного реєстру такий онлайн-сервіс використовуватиметься не лише для державної підтримки, а й дозволятиме користуватися іншими електронними послугами, які надає держава і які необхідні аграріям. До реєстру зможуть підключатись і фінансові установи зі своїми програмами фінансування аграріїв, міжнародні та національні інституції зі своїми програмами розвитку тощо. Грубо кажучи, аграрій, заходячи до свого кабінету в Державному аграрному реєстрі, зможе отримати вичерпне меню доступних йому та потенційних інструментів підтримки та розвитку. Держава, натомість, отримує потужний інструмент покращення доступу аграріїв до програм держпідтримки, прозорості та підзвітності використання грошей платників податків. 

Для чого потрібний Аграрний реєстр

Останніми роками від 4 до 6 млрд грн витрачалось на програми державної підтримки аграріїв. Проте існуюча система державної підтримки аграрних виробників постійно потерпає від нищівної критики і є вкрай неефективною. Загалом всі без винятку програми страждають від серйозних недоліків. Вони збільшують відповідні трансакційні витрати через складнощі з адміністративним обслуговуванням програм підтримки (подача заявки, збір та подача необхідних підтверджуючих документів). Це зменшує бажання брати участь у програмах державної підтримки та/або ускладнює можливості малим аграріям. Крім того, самі програми виписані таким чином, що малі просто не можуть отримати до них доступ. Як наслідок, левову частку державної підтримки історично отримували середні та великі компанії, які й без цього мають конкурентні переваги, зокрема в частині доступу до дешевого фінансування. Більше того, існуючі програми в принципі не підходять для досягнення стійкого зростання аграрного сектору, а є лише приємним бонусом у їхній діяльності, оскільки субсидії (чи компенсації) ніяк не пов'язані з рішенням виробника інвестувати в техніку/устаткування, брати кредит на розвиток тощо. Тобто ми маємо ситуацію, коли інвестиції в агро і так відбулись би, безвідносно до наявності субсидії. З точки зору ефективності використання грошей платників податків — це абсолютно даремна трата ресурсів, оскільки нічого нового чи додаткового це не створює.

Агарний реєстр створює такий інструмент, який:

1) через електронний кабінет та відповідні сервіси спрощує процедури отримання інформації та доступу з боку сільгоспвиробника до програм підтримки та інструментів розвитку; відбуваєтсья мінімізація корупційних ризиків, оптимізація та автоматизація всього процесу від створення заявки та обробки запиту до проведення засідань та голосування;

2) можливість приєднатись до реєстру навіть одноосібників значно розширює доступ малих сільгоспвиробників до держпідтримки;

3) автоматизованність процесів дозволяє контролювати та аналізувати справедливість розподілу держпідтримки фактично в режимі реального часу всім бажаючим, таким чином підвищуючи її прозорість;

4) інтеграція до реєстру комерційних банків та інших фінансових установ дозволить зробити те, чого не було до цього часу, а саме інтегрувати держпрограми підтримки в процеси фінансування cільгоспвиробників і дати можливість грошам платників податків справді «працювати» на розвиток аграрної галузі.

Колеги з  Програми USAID з аграрного і сільського розвитку - АГРО підготували гарну інфографіку

Самогоноваріння як стимул виробляти молоко (або навпаки)

Ніколи не подумав би, але звязок, виявляється таки є. Нещодавно, був зареєстрований законопроєкт від монобільшості № 4127 «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо врегулювання деяких аспектів самогоноваріння та ринку молока». Цим ЗП пропонується стимулювати виробництво молока нульовим акцизним податком на виробництво:

«самогону, за умови виготовлення фізичними особами-підприємцями, зайнятими самогоноварінням, молочної продукції з розрахунку не менше 1 тонни молочної сировини на місяць та коли обсяг самогону, виготовленого такими фізичними особами-підприємцями не перевищує 100 літрів на місяць»

В пояснювальній записці законотворці переймаються негативними тенденціями на ринку молока в Україні і тому: «...Виходячи з вищезазначеного доцільним є запровадження податкових пільг для осіб зайнятих самогоноварінням, які займаються виробленням молочної продукції.»

1 тонна молочної сировини на місяць – це десь біля 2,5 корови, якщо брати середню продуктивність корів в Україні (біля 5 тис т на рік). Акциз на 100% спирт зараз біля 127 грн за літр. Ящо ж брати міцність самогону на рівні 70%, то виходить що якщо маєш 2-3 корови, то можна «зекономити» 18 тис грн. Стимул? Законодавці вважають, що так)

Жарти в сторону, але хотів би 3 речі прокоментувати з економічної точки зору:

1)      Сам принцип стимулування виготовлення та споживання алкоголю якось не дуже «трендово» в сучасному світі і зважаючи на негативні екстерналії від споживання алкоголю. Акцизний податок на те й існує, щоб зменшити споживання оковитої.

2)      Сам принцип перехресного субсидування/стимулювання в економіці – найгірший спосіб стимулювання будь-чого. Спершу через те, що ефект від цього важко виміряти.

3)      Яке виробництво молочної сировини стимулюється таким чином? Відповідь – з 2-3 коровами – це дрібнотоварне виробництво, яке і так відмирає, оскільки переробникам потрібен обєм, якість і безпечність такої сировини, чого дрібним виробикам важко забезпечити.

Про перспективи виробництва молока потрібно говорити, але окремо від самогону.

Про портові збори в Україні. Чому і як їх потрібно знижувати

Думав сьогодні продовжити тему створення цивілізованої та сталої аграрної політики в Україні, але перервусь на портові збори, бо вчора Європейськабізнес асоціація вже вкотре підняла важливу для транспортної галузі та економіки тему вкрай високих портових зборів в Україні та дотичну довгограючу тему методики розрахунку портових зборів.

Для широкого розуміння проблеми, залишу тут посилання з короткими коментарями до 3х статтей та дописів, які я свого часу робив на цю тему.

Перша стаття. На VoxUkraine: Тариф спотикання: що не так з портовими зборами в Україні та як їх робити конкурентними

Саме це дослідження стало першим, в якому детально було проаналізовано тарифоутворення в портовій галузі і що збори в українських портах в 2-3 рази перевищують відповідні збори в інших портах регіону та в конкуруючих експортних портах і що збори можна було б зменшити на 63% і як далі рухатись із реформуванням портових зборів

Друга стаття. Теж на VoxUkraine: Як зменшення портових зборів може посприяти економічному зростанню в Україні

Ця стаття стала логічним продовженням першої, в якій ми намагались змоделювати вплив на економіку пропозицій із реформування портових зборів. В результаті отримали, що встановлення адекватного (конкурентноспроможного) рівня портових зборів може прискорити зростання економіки України на 1 відсотковий пункт і що для цього потрібно зробити.

Треття стаття. На Порти України. Коментарі на новий проект методики розрахунку ставок портових зборів.

На початку квітня Мінінфраструктури опублікувало проєкт методики до обговорення. В дописі я спробував пронаалізувати проект методики і де потрібно доопрацювати з урахуванням кращого міжнародного досвіду встановлення ставок портових зборів.

Ну в на завершення – четверта стаття на ЦТС – рейтинг ефективності морських портів України (не на основі перевалки) в 2018 році. Миколаїв в 2018 році був беззаперечним лідером в цьому рейтингу, хоча його ефективність роботи складала близько 81% від потенційно можливої. Одеса йшла другою в рейтингу за 2018 рік із ефективністю в 71%. Південиий, незважаючи на свої глибини, показав тільки 60% своїх можливостей. Цього року я з колегами зробимо апдейт цього рейтингу, буде цікаво. 

Чекліст для сталої аграрної політики України

Нещодавно дещо аналізував Спільну аграрну політику (САП) ЄС і зробив чекліст уроків САП (поганих і гарних) для агрополітики України. В цьому дуже допомогла стаття мого наукового керівника Штефана фон Крамона-Таубаделя та іншого Штефана (не менш відомого) Тангермана.

Що мушу сказати, тут роботи непочатий край, хоча дещо таки і робиться.  Нижче чекліст і коментар щодо ситуації в Україні

• Визначення конкретних та вимірювальних цілей політики. Взагалі кажучи, цілі САП не чітко визначені та із внутрішніми протиріччами. За відсутності таких чітких політичних цілей, доволі важко оцінити чи провести аналіз досягнення таких цілей. Це особливо актуально для України, яка навіть не має власної стратегії розвитку сектору, де ці цілі були б сформульовані і які можна було виміряти.
• Фіскальна стабільність та довгострокове планування. Заздалегідь визначений (на 7 років) і незмінний бюджетний ліміт для аграрної політики та підтримки є важливим інструментом відповідальності аграрних політиків перед суспільством і створення довіри до спільноти агровиробників. Для України – це поки що мрія. Була представлена нещодавно певна рамка держпідтримки на 3 роки – це вже певний крок вперед. Але поки що це ніяким законодавчим актом не затверджено і бюджет під ці програми не виділений і не може бути гарантований наразі.
• Адресність політики та підтримки. Політичні заходи повинні бути належним чином націлені на чітко визначені цілі. Ефективна адресність аграрної політики вимагає значного обсягу планування та адміністрування, але це найцінніший та найефективніший підхід до розробки ефективної політики. Це особливо важливо для України, коли фіскальний потенціал країни дуже обмежений. Як на мене, адресність в українських реаліях – це підтримка малих фермерів.
• Моніторинг та оцінка політики або політика, яка базується на фактичних даних, є критично важливою. Європейській Комісії знадобилося досить багато часу, щоб ухвалити та запровадити кількісну економічну оцінку політик для використання у плануванні аграрної політики, але зараз це стало регулярним інструментом перспективного аналізу при підготовці рішень аграрної політики в рамках САП. Європейська комісія створила Спільну систему моніторингу та оцінки для оцінки результатів діяльності САП, підвищення її ефективності та забезпечення прозорості / підзвітності платіжної системи. В Україні цього нема і на розбудову такої системи знадобиться як мінімум років 5, за наявності політичної волі. Для цього потрібна адекватна система статданих, кваліфікований та відповідно тренований персонал і, нарешті, фінансування. Запровадження Державного Аграрного Реєстру і системи збору статистичних даних за прикладом ЄС FADN створило б основу для реалізації стратегії. 
• Фокус на ринкових заходах підтримки, які не спотворюють торгівлю, та їх економічному обґрунтуванні. «Стара» САП 70-х та 80-х років із сильно викривляючими пов'язаними з виробництвом субсидіями, переважно ігнорувала здоровий економічний глузд та закони попиту та пропозиції та призвела до значного надлишку виробництва та надмірного бюджетного навантаження. Це підірвало конкурентоспроможність сільського господарства ЄС та створило зовнішній та внутрішній тиск на реформування САП, яка все більше набуває ринкових рис на основі прямих незвязаних з виробництвом платежів, які запроваджувались з початку 1990-х. В Україні, нажаль, цього не спостерігається. Всі заходи прямої підтримки, які було презентовано, нажаль є спотворюючими ринок заходами.
• Врівноважування впливу агробізнесу на формування політики. Аграрне лобі мало і має сильний вплив на розвиток САП. Одного разу запровадженні фінансові вигоди таким лобі-групам, потім дуже важко забрати. Слід забезпечити крихкий баланс між впливом таких груп та необхідністю їх залучення до творення політки. В Україні це наразі дуже важко, оскільки не має Стратегії розвитку галузі, що фактично допомагає більш фінансово спроможним представникам великих та середніх агровиробників просувати різними способами свій порядок денний. Проте справедливо зазначити, що профільне міністерство стає дедалі відкритіше у своїй роботі і намагається вибудувати систему такої співпраці із іншими зацікавленими сторонами.
• Спрощення заходів підтримки та їх адміністрування. Впродовж минулих трьох десятиліть, САП та її система виплат значно спростилась, зокрема вона прошла шлях від великої кількості привязаних до виробництва платежів до єдиного фермерського платіжа. У своїй поточній пропозиції щодо CАП на період після 2020 року, Європейська Комісія пропонує більш гнучку систему, що спрощує та модернізує роботу CАП. Політика змістить акцент від дотримання вимог до досягнення результатів. Україна, нажаль, цього уроку та тренду ніяк не може побачити, хоча варіанти є. Звичайно і на щастя, в України нема стільки ресурсів на пряму підтримку, проте навіть наявні обмежені ресурси можна витрачати значно з вищим коефіцієнтом корисної дії.

Про (не)ефективність управління державними сільгоспземлями

В минулому пості  я повідомив про ще один важливий крок на шляху до прозорого і ефективнішого управління земельними ресурсами в Україні, а саме про те, що Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики підтримав до другого читання законопроект № 2194 щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Нижче інфографіка від Програми USAID з аграрного і сільського розвитку - АГРО про що саме цей законопроект

В цьому пості я би хотів просто дати список з чотирьох важливих, як на мене, статтей на Економічній правді (три з яких за моїм авторством) про те, як "вміло" в нас держава управляє своєю власністю і чому потрібно максимально мінімізувати таку практику, в тому числі за рахунок земельної децентралізації

Перша стаття. Найгірший агрохолдинг: як держава управляє своїми землями

Стаття про (не)ефективність використання державних земель  державними підприємствами, установами НААН та приватни

м сектором

Друга стаття. Від Сергія Біленка про безоплатну приватизацію і чому з цим потрібно закінчувати

Третя стаття. Про те, куди ділось 3 млн га державних сільгоспземель буквально за останні 2 роки

І четверта стаття. Про те, куди зникає державна сільгоспземля зі швидкістю 10 тис га в місяць і що в Україні вже давно не 10,5 млн га держземель (а менше за 7 млн га)

Децентралізація управління земельними ресурсами - для сільського та аграрного розвитку

Вчора Комітет ВРУ з питань аграрної та земельної політики підтримав до другого читання законопроект № 2194 щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин

Децентралізаційний та дерегуляційний законопроєкт № 2194 є чи не найважливішим в теперішній земельній реформі (на рівні із законом про обіг земель сільгосппризначення) в «земельному пакеті» законопроєктів, який складається з пакету 8 законопроєктів, одного вже чинного закону та комплексу допоміжних заходів з підвищення прозорості управління земельними ресурсами.

Більш детально про весь пакет можна знайти в цьому дописі. Сам законопроєкт № 2194 вже був ухвалений в першому читанні в листопаді минулого року.

Законопроєкт доволі комплексний, тому узагальнено хочу зупинитсь на двох вкрай важливих речах для розвитку місцевих, в тому числі сільських економік:

- Децентралізація управління землями ресурсами України, згідно чого державні землі за межами населених пунктів передаватимуться у комунальну власність громад, а функції контролю та розпорядження Держгеокадастру передаватимуться відповідним місцевим органам. Таким чином, Держгеакадастр перетвориться в суто сервісне відомство, яке опікуватиметься веденням кадастрового обліку.

- Модернізація державного контролю та регулювання в сфері земельних відносин та землеустрою з метою позбавлення від застарілих і відверто корупційних форм державного втручання та для спрощення доступу до земельних ресурсів населення та бізнесу.

Чому це вкрай важливо? Нині доволі чітко простежуються такі цікаві спостереження з наявних статистичних даних та досліджень: 

- Села значно бідніші за міста. Сільські жителі суттєво відстають за рівнем доходів від міського населення.

- Сільське господарство, хоча і є своєрідним хребтом сільської економіки, все ж таки недостатньо сприяє зростанню добробуту сільських жителів.

- Розвиток сіл суттєво потерпав останні два десятиліття від недофінансування бюджетів сільських громад та обмежених можливостей розвитку. Причин на це багато, але вкрай неефективне, централізоване та корупціогенне управління земельними ресурсами (див. туті тут), відсутність ринку землі по суті є основними.  Лише близько 11% загальних доходів місцевих бюджетів становлять власні надходження від місцевих податків і зборів. 

Передбачена ж згідно законопроєкту №2194, передача оціночно 5,5 млн га державних сільгоспземель (з наявних 7,2 млн га), що розташовані за межами населених пунктів, у комунальну власність громад, а також передача функцій управління земельними ресурсами від Держгеокадастру на місцевий рівень, дасть сільським громадам додатковий ресурс розвитку та можливість краще управляти земельними ресурсами на місцях. Зменшення ж корупції та транзакційних витрат в земельних відносинах тільки позитивно відібється на економічних показниках громад. 

Хотів би окремо відзначити вкрай якісно виписану та оформлену пяснювальну записку до законопроєкту, що досить детально та чітко пояснює суть, зміст та обгрунтування необхідності прийняття законопроєкту, що, нажаль, зараз дуже рідко можна побачити в законотворчій практиці.

У цілому, законопроєкт пропонує 28+ новел до законодавства, яке регулює земельні відносини в Україні. 

https://agroportal.ua/ua/views/blogs/zemelnyi-paket-dlya-selskogo-razvitiya-pochemu-detsentralizatsionnyi-zakonoproekt-ochen-vazhen/

Про зниження ставки ПДВ на агропродукцію (законопроект 3656) та його вплив на бюджет. Ч2

Частина 2

В минулому дописі я окреслив напрямки і дещо оцінив обсяг втрат  ПДВ від зниження ставки ПДВ на агросировину з 20% до 14%. Більш детально про ініціативу та доволі детальний аналіз наслідків дивіться в трьох попередніх дописах. В цьому ж дописі я покажу, чому потенційні втрати можуть сягати більше 1 млрд грн. 

Отже, як я вже зазначав в попередньому дописі, всі відомі мені випадки втрат ПДВ в даній справі можна поділити умовно на три групи: 1) операції між платником та неплатником ПДВ на стадії проміжного споживання; 2) реалізація кінцевому споживачу і 3) в результаті ускладнення всієї системи ПДВ. По першому варіанту (операції між платником та неплатником ПДВ) може бути доволі багато випадків, як то, наприклад: 

a) сплата орендної плати зерном (в негрошовій формі), 

b) купівля насіння зернових або молодняка особистими сільськими господарствами (одноосібниками), та сільгоспвиробниками - неплатниками ПДВ

c) купівля фуражу тими ж самими ОСГ

З огляду на вказані вище випадки, оцінити приблизний обсяг втрат ПДВ можна оцінити виходячи зі статистики реалізації сільгосппродукції сільгосппідприємствами за різними каналами реалізації. Нажаль, така статистика збиралась Держкомстатом тільки до 2015 року, див Рисунок 1 і «наші випадки» - це реалізація населенню в рахунок оплати праці, пайовикам в рахунок орендної плати та на ринку, власні магазини і тд. Враховуючи таку структуру реалізації та враховуючи зростання реалізації сільгоспвиробників з 2015 по 2019 роки на 62%, оціночно обсяг реалізації населенню в рахунок оплати праці, пайовикам в рахунок орендної плати та на ринку, власні магазини і тд склав 20,2 млрд грн, тобто обсяг втрат ПДВ складає, відповідно:

           💰  20,2 млрд грн*0,06 = 1,2 млрд грн.

Порівняно зі всіма надходженнями ПДВ (378 млрд грн за 2019 рік), це становить 0,32%. 

Інші втрати у вигляді додаткових витрат на фінансування касового розриву в доходах держбюджету через перехід на зменшену ставку ПДВ для агросировини, складуть менше 100 млн грн. 

Ці втрати точно будуть в доходах бюджету, про оцінки можна дискутувати, але порядок цифр буде такий.

Що ж до економії бюджету в результаті зниженні ефективності схем шахрайства з ПДВ, так званих "скруток", що хочуть бачити законотворці – це під великим знаком питання (https://t.me/oleg_nivievskyi/7). По-перше, скрутки від цього не пропадуть. По-друге, у підприємств виникатиме касовий розрив і, як результат, мотивація до додаткової тінізації. І по-третє, ще одна ставка ПДВ ускладнює адміністрування та бухгалтерський облік, підвищує ризик перевірок з боку податкової, що ніяким чином не стимулюватиме підприємців до більшої відкритості і, відповідно, до збільшення надходжень від ПДВ. Тобто в цій частині очікування законотворців можуть не тільки не зреалізуватись, але навпаки тільки погіршити ситуацію