Зерновий ринок, форвард та мінімальні ціни

Дві значні події зараз відбуваються на ринку зерна, точніше це один і той же взаємопов’язаний ланцюг подій. 

✅Перше. Проблеми із виконанням форвардних контрактів сільгоспвиробників перед трейдерами. Грубо кажучи, сільгоспвиробники продали частку свого майбутнього врожаю зернових трейдерам ще навесні за ціною 160-170 дол за тону, щоб можна було профінансувати весняно-польові роботі і «пообіцяли» віддати це зерно, коли зберуть. Але сталось так, що знедавна, через глобальні фактори, ціна поповзла вгору за відмітку в 200 дол за тону і тепер сільгоспвиробники вже розуміють, що втрачають 40 дол за тону, якщо виконають контракт і хочуть зробити як в тому прислів’ї «я ж господар свого слова: хочу даю слово, а хочу забираю назад», тобто намагаються не виконувати форвардний контракт. Звичайно, сільгоспвиробникам особливо на півдні важко цього року виконати контракти через погану погоду та посуху. Це окрема тема і я впевнений тут ринок сам знайде вихід з ситуації. Все що тут може зробити держава – це думати наперед, - а саме розвивати ринок аграрного страхування та кредитування. Адже форвард або трейдери наразі замінюють або допомагають виправити проблеми із кредитуванням аграріїв (особливо малих та середніх), які спровоковані недолугими діями держави впродовж останніх 20 років (в першу чергу із мораторієм на землю). Також ще можна думати і реально діяти над розвитком аграрної біржової торгівлі – теж фактично загубленої грубим втручанням держави в ринок та в біржову діяльність, згадаймо, наприклад, про сертифікацію експортних контрактів на державній аграрній біржі до початку десятих. 

✅Друге. Зараз деякі нардепи хочуть знову розпочати регулювати ринок із метою допомоги сільгоспвиробникам із доходами і хочуть запровадити мінімальні ціни на зерно. Самого тексту законопроєкту ще нема (хоча вже видно, що зареєстрований), але сама згадка про мінімальні ціни на зерно – це вкрай шкідлива річ, яка тільки шкодитиме в першу чергу виробникам. Мінімальні ціни потрібно буде підтримувати або інтервенційними закупками (на що в Україні просто нема фінансових ресурсів) або адміністративно (на що нема контролюючих ресурсів). Тобто, врешті-решті, збільшититься ризик ведення зернового бізнесу, за що в кінцевому випадку заплатить сільгоспвиробник меншими закупівельними цінами. Це класика жанру, по-іншому не буде і ніколи не було. Як тільки держава починає втручатись в зерновий ринок із благородною метою допомогти фермерам, вони обов’язково від цього перші ж і постраждають. 

Для демонстрації цього факту - нижче два графіки із експортними та внутрішніми цінами на продовольчу пшеницю та спредом між ними. Як тільки є якісь втручання, одразу спред злітає вгору, стає більш волатильним і сільгоспвиробники отримують менше (лише 50% експортної ціни). Як тільки втручання зникають і ми «довіряємо» невидимій руці ринку – сільгоспвиробники одразу отримують більше, їх доходи стають менш волатильними і більш прогнозованими.